Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Мирний договір УНР у Брест-Литовську

Країни Антанти визнали УНР, однак, орієнтуючись на російський білий рух, не надавали їй реальної допомоги. Тому в умовах боротьби з більшовиками уряд УНР почав переговори з т.зв. Центральними державами — Німеччиною й Австро-Угорщиною.

Довідавшись про те, що в грудні 1917 р. Раднарком РСФРР пішов на сепаратні переговори з Центральними державами від імені «усіх народів Росії», Генеральний Секретаріат УНР після секретних консультацій з австро-німецьким командуванням звернувся з нотою до воюючих і нейтральних держав. У ній проголошувалося, що Україна стає на шлях самостійних міжнародних відносин і влада Раднаркому не поширюється на неї. Після цього Німеччина й Австро-Угорщина запросили українську делегацію до Бреста як самостійного учасника переговорів.

Українську делегацію під керівництвом В. Голубовича, до якої входили 4 члени УПСР і 1 член УСДРП, докладно проінструктував голова Центральної Ради М. Грушевський.

На початку переговорів 24 грудня 1917 р. українська делегація поставила вимогу про визнання УНР як самостійної держави, наполягаючи на приєднанні до неї Холмщини і Підляшшя, які ввійшли до новоствореної Польської держави, а також на проведенні плебісциту в Східній Галичині, Буковині і Закарпатті, які належали Австро-Угорщині, (остання вимога була підказана німецькою стороною, зацікавленою у втягуванні Австро-Угорщини в боротьбу з Польщею). Австрійська делегація відкинула ці вимоги, пообіцявши, однак, визнати незалежність України за умови постачання продовольства до Австро- Угорщини.

В останній декаді січня 1918 р. у переговорах відбулася перерва, під час якої IV Універсалом була проголошена незалежність УНР. У той же час керівник російської делегації Лев Троцький зажадав припинення повноважень делегації УНР на тій підставі, що більшовики контролюють більшу частину України. Однак, Центральні держави визнали повноваження української делегації й у ніч на 27 січня (9 лютого за н. ст.) 1918 р. підписали з нею мирну угоду.

Самостійність України визнали всі країни Четверного Союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина). Кордон між УНР і Австро-Угорщиною установлювався відповідно до довоєнного австро- російського кордону. Австро-Угорщина отримувала назад захоплені російською армією Східну Галичину і Буковину, а Холмщина повинна була відійти до України.

Крім цього, договір супроводжувався секретним протоколом, відповідно до якого УНР зобов’язувалася до 31 липня 1918р. поставити Німеччині й Австро-Угорщині 1 млн тонн збіжжя, величезну кількість яєць, рогатої худоби, сала, цукру, льону, конопель, вугілля, марганцевої руди та ін. товарів. У свою чергу, Німеччина й Австро-Угорщина брали на себе зобов’язання забезпечити продаж в Україну своїх промислових товарів і надати Центральній Раді збройну допомогу в боротьбі з більшовицьким урядом.

За окремим договором між Австро-Угорщиною й Україною, австро-угорський уряд до кінця липня 1918р. повинний був об’єднати Галичину і Буковину в єдиний коронний край. Уряд же УНР зобов’язувався забезпечити національні права полякам, німцям, євреям.

Керівник Центральної Ради М. Грушевський оцінював Берестейський мирний договір як «гідний і почесний» для України.