II Універсал від 3 липня 1917р. став наслідком переговорів керівництва Центральної Ради з міністрами Тимчасового уряду (Керенським, Терещенком, Церетелі, Некрасовим) у Києві і закритих засідань V сесії Центральної Ради 30 червня і 1 липня. Тимчасовий уряд змушений був піти на деякі поступки щодо автономії України. Результати двосторонньої угоди Центральна Рада обнародувала в II Універсалі.

В Універсалі офіційно було заявлено, що «Петроград протягає руку представникам української демократії», закликає «у згоді з ними створювати нове життя», Тимчасовий уряд визнає Генеральний Секретаріат «як носія вищої крайової влади» в Україні, допускає представників Центральної Ради «до кабінету військового міністра, до Генерального штабу Верховного Головнокомандуючого» для участі в українізації армії без порушення її боєздатності. Склад Генерального Секретаріату повинний був затверджуватися Тимчасовим урядом за узгодженням із Центральною Радою.

В Універсалі вказувалося, що Тимчасовий уряд заявив про своє прихильне ставлення до розробки проекту «національно-політичного статуту України» і проекту про вирішення земельного питання для їхнього винесення на розгляд Всеросійських Установчих зборів. Центральна Рада проголошувала, що у відповідь на ці поступки вона відкладає питання про автономію і виступає проти «намірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійських Установчих зборів».

Незабаром після видання Універсалу Центральна Рада змушена була прийняти до виконання видану 4 серпня Тимчасовим урядом «Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату», котра істотно обмежила її повноваження. Відповідно до інструкції, територія, що знаходилася під управлінням Генерального Секретаріату, обмежувалася 5 губерніями: Київською, Подільською, Волинською, Полтавською і частково Чернігівською. Український уряд — Генеральний Секретаріат — перетворювався на орган місцевого управління, підлеглий Тимчасовому урядові, а сама Рада позбавлялася законодавчих повноважень.