Особливістю суспільного ладу Росії на початку XX ст. було переплетіння монополістичного капіталізму в промисловості з численними залишками кріпосництва у сільському господарстві і самодержавної монархії, за якої практично все населення не мало політичних прав.

Невдачі в російсько-японській війні 1904—1905 рр., економічна криза, крах столипінської аграрної реформи, Перша світова війна з її величезними матеріальними і людськими втратами і руйнуваннями викликали крайнє зубожіння населення, що призвело до загострення соціальної напруженості і поляризації суспільства. На кінець 1916р. економіка країни була цілком зруйнована війною, гроші знецінилися і виробництво почало набувати натурального характеру. Царський уряд запровадив продрозкладку селянських господарств із метою постачання армії і карткову систему постачання населення продуктами першої потреби. У той же час розкрадання казенних коштів досягло небувалих розмірів, велике виробництво фактично зупинилося, зарплата робітникам не виплачувалася місяцями.

Це зумовило масовий характер революційного руху, участь у якому взяли різні соціальні верстви (від аристократії до селянства), об’єднані прагненням позбутися самодержавства.