Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Боротьба за автономію і самостійність України на фронті й у тилу

Ще в серпні 1914р. представники радикальної, соціал-демократичної і національно-демократичної партій заснували у Львові Міжпартійний блок — Головну Українську Раду (ГУР)під проводом Костянтина Левицького.

ГУР виступила із заявою, у якій проголошувала своєю метою утворення незалежної Української держави на землях, що входили до складу Російської імперії. Українські землі, що входили до складу Австро-Угорщини, повинні були стати автономною областю Австро-Угорщини.

ГУР активно включилася у формування українських військових підрозділів. Більшість учасників цих підрозділів були членами військових, громадських, спортивних молодіжних організацій («Січ», «Сокіл», «Пласт»). 2,5 тис. добровольців утворили Легіон Українських січових стрільців, який брав активну участь у бойових діях на боці Австро-Угорщини.

У результаті «брусиловського прориву» (травень—червень 1916 р.) російська армія знову окупувала Східну Галичину. У зв’язку з новою розстановкою сил Австро-Угорщина і Німеччина домовилися про утворення Польської держави, до складу якої повинні були ввійти й західноукраїнські землі. Для українців це означало неможливість реалізації планів створення власної держави.

У цих умовах ГУР самоліквідувалася. Західноукраїнські політики на чолі з Євгеном Петрушевичем прийняли курс «орієнтації на власні сили». Була висунута нова ідея: землі колишнього Галицько- Волинського князівства є українськими землями і тому не можуть стати частиною Польської держави.

Національний рух у Східній Галичині був представлений також діяльністю культосвітніх організацій — «Просвіт», і українських народних шкіл, котрі піднімали національну самосвідомість народних мас.

Сприяла єднанню українців навколо ідей ГУР і Українська греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким (1865—1944 рр.). Під час Першої світової війни, у роки окупації Східної Галичини російськими військами, Андрій Шептицький був заарештований і висланий на територію Російської імперії. А. Шептицький прагнув до об’ єднання українського народу в єдиній, незалежній державі з демократичним устроєм.

На територіях, зайнятих російськими військами, прихильники автономії України орієнтувалися на співробітництво з Росією. З метою підтримки російської армії був створений Комітет Південно- Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст. Членами Комітету були відомі представники українського національного руху. Зокрема, С. Петлюра був призначений помічником уповноваженого Комітету на Західному фронті.

Улітку 1915р. був даний дозвіл на утворення в Києві «Товариства допомоги населенню Півдня України, що постраждало від військових дій». Метою Товариства була опіка над біженцями і допомога висланим у Росію галичанам та іншим жертвам російської окупації в Західній Україні. Наприкінці вересня 1914 р. Рада ТУПу заявила про свою нейтральну позицію у війні. У грудні 1916р. ТУП виступило з вимогою надати Україні національно-культурні права, у т.ч. право автономії.

Українські депутати в IV Державній Думі Росії вимагали відновити «малоросійську пресу», порушували питання про автономію України. У 1915—1916 рр. на адресу вищих посадових осіб і депутатів Державної Думи були спрямовані петиції відомих письменників і суспільних діячів із вимогами надати свободу українській пресі, повернути із заслання всіх українців, засуджених за політичні справи, а також погодитися на надання Україні автономії.