Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Земельна реформа П. Столипіна (1906—1911 рр.) і її вплив на Україну

Революція 1906 р. підштовхнула царський режим до аграрних реформ. Ці реформи здійснювалися П. А. Столипіним, який займав у 1906—1911 рр. посаду Голови Ради Міністрів.

Аграрна столипінська реформа мала за мету ліквідувати деякі феодальні пережитки, що гальмували розвиток села і створювали в ньому вибухонебезпечну ситуацію. До них відносилися викупні платежі, селянське малоземелля, общинне землекористування. Шляхом проведення реформи правлячі кола прагнули відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі і закріпити у них приватновласницькі настрої.

Система заходів реформи включала:

— скасування викупних платежів, цілком ліквідованих із січня 1907 р.;

— зруйнування общини. Указ 9 листопада 1906 р. дозволяв селянам виходити з общини із закріпленням за ними в приватну власність тієї землі, якою вони користувалися в общині;

— насадження системи хуторів і відрубів, тобто виділення з общини найбільш заможної частини селянства, надання їй пільг і права додаткової покупки земель через систему земельних банків. Цей захід переслідував дві мети: з одного боку, створити в селі нову потужну верству земельних власників, зобов’язаних своїм добробутом царському режимові, які б служили опорою самодержавства на селі, а з іншого боку — позбавити общину її найбільш авторитетної й антипоміщицьки налаштованої верхівки;

— переселенську політику, за допомогою якої передбачалося послабити проблему малоземелля (особливо в Україні), переселивши частину селянства на вільні землі до Сибіру, на Урал, у Казахстан і т.д.;

— скасування ряду найбільш несправедливих обмежень прав селянського стану у відношенні державної служби, тілесних покарань, права вибору місця проживання тощо.

Особливістю цієї реформи було те, що вона проводилася зверху урядовим табором і максимально враховувала інтереси поміщиків. Здійснення реформи було покладено на губернські і волосні землевпорядні комісії. Для надання допомоги селянам у створенні хутірського господарства був створений Селянський поземельний банк, який скуповував поміщицькі землі і продавав їх селянам (при цьому скупка і продаж проводилися за завищеними цінами).

Столипінська аграрна реформа стала після скасування кріпосного права в 1861 р. наступним кроком на шляху перетворення феодальної монархії на буржуазну, прискоривши розвиток капіталістичних відносин на селі. Вона в принципі зберігала переважно т.зв. «прусський» шлях розвитку сільського господарства через поступову еволюцію великих поміщицьких господарств у капіталістичні, але розширювала можливості і для «американського» шляху (розвиток фермерських господарств), тому що прискорювала процес капіталізації селянських господарств.

В Україні з 1906 по 1915 рр. із общини вийшли 468 тис. дворів, або 30,2% від загальної чисельності общинних земель. Причому на Правобережжі й у Полтавській губернії общинне землеволодіння зникло зовсім.

До початку 1916 р. хутірські й відрубні господарства склали всього 13% від загальної чисельності господарств.

У ході проведення переселенської політики Україна дала найбільшу кількість (близько 1 млн чол.) переселенців до Сибіру. Однак, більшість із них, не отримавши обіцяної урядової допомоги для облаштованості на новому місці, змушені були повернутися назад.

У цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети, оскільки вона не встигла зруйнувати економічної основи феодальних відносин — поміщицьке землеволодіння.