Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Україна в роки революції 1905—1907 рр.

Метою демократичної революції 1905—1907рр. була ліквідація пережитків феодалізму в Росії (самодержавство, поміщицьке землеволодіння і викупні платежі, нерівноправність станів, національне пригноблення тощо) і встановлення буржуазно-демократичної республіки. Революція розпочалася 9 січня 1905р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, розстріляною військами («кривава неділя»). На знак солідарності і протесту почалися страйки в пролетарських центрах України: Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. На початку січня—березня 1905 р. страйкувало 170 тис. чол.

Революційна боротьба в жовтні 1905 р. переросла в загальноросійський політичний страйк. Жовтневий всеросійський страйк паралізував сили уряду і змусив царя видати 17 жовтня маніфест про громадянські свободи і скликання законодавчої Думи як дорадчого органу при цареві із залученням до виборів в неї усіх верств населення. Після цього буржуазія, вважаючи, що демократичні свободи досягнуті, відійшла від революції. Спираючись на її підтримку, царський режим почав масові репресії проти революціонерів.

Революція досягла найвищого піднесення в ході грудневого повстання робітників великих промислових центрів у 1905 р.

Після поразки грудневого повстання почався спад революції. У страйковому русі в Україні в 1906 р. взяло участь близько 100 тис. чол., а в 1907 р. — 55 тис.

Масові соціальні рухи

Під впливом масового революційного руху в країні узимку 1905 р. відбулися страйки медичних працівників у Харкові і Катеринославі. Улітку 1905 р. протягом трьох тижнів проходив страйк телефоністок Одеської телефонної станції. У серпні 1905 р. був проведений страйк конторських службовців на всіх приватних підприємствах Катеринослава.

Під впливом робітничого руху піднялося на боротьбу і селянство, але його виступи в більшості випадків набували характеру масових погромів поміщицьких маєтків.

Всеросійський жовтневий політичний страйк в Україні розпочався 7 жовтня 1905 р. виступом робітників та службовців Катеринославської залізниці, Київського, Харківського, Катеринославського залізничних вузлів, робітників Харкова, Полтави, Одеси.

У ході жовтневого всеросійського політичного страйку в Києві, Катеринославі, Луганську, Горлівці, Єнакієвому виникли ради робітничих депутатів, котрі обиралися відкритим голосуванням. У них співробітничали соціал-демократи й есери, представники національних партій. Ради запроваджували явочним порядком 8-годинний робочий день на підприємствах, установлювали ціни на продукти в заводських крамницях, організовували охорону населення від погромників. Поряд із радами стали створюватися профспілки робітників та службовців. Так, у Харкові була створена профспілка шевців, в Одесі — металістів, у Горлівці — шахтарів і т.д.

Збройні повстання

В Україні підготовкою збройних повстань займалися активісти різних партійних організацій (більшовики, есери, анархісти).

Повстання на броненосці «Потемкин». Повстання на Чорноморському флоті готувала «Севастопольська матроська централка», куди входили матроси — члени різних партій. На «Потемкине» підпільну організацію очолювали більшовик Г. Вакуленчук і анархіст О. Матюшенко. 14 червня 1905 р. у відкритому морі стихійно спалахнуло повстання. Офіцери були перебиті. М. Вакуленчук загинув. Командування взяв на себе О. Матюшенко. Через кілька днів за браком вугілля, їжі і прісної води команда повсталого броненосця здалася 25 червня в румунському порту Констанца.

Повстання П. Шмідта. 15—16 листопада 1905 р. у Севастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолити повстання вони запросили безпартійного лейтенанта П. П. Шмідта (незадовго до повстання йому було присвоєне звання капітана II рангу), за переконаннями революціонера-демократа. Повсталі зажадали від царя скликати Установчі збори. Після 13-годинного бою повстання було придушене. П. Шмідт і більшовики А. Гладков, М. Антоненко, С. Частник за вироком військово-морського суду були розстріляні.

Виступ Б. Жадановського. 18 листопада 1905 р. у Києві майже 1000 озброєних революційно налаштованих солдатів на чолі з підпоручиком Б. Жадановським вийшли на демонстрацію. До них приєдналося 4 тис. робітників. На Галицькому майдані демонстрація була розстріляна, Жадановський тяжко поранений, спроба спорудити барикаду не удалася. Загальні втрати по обидва боки — 250 убитих і поранених.

Грудневе повстання 1905р. Найвищого піднесення збройна боротьба проти царату досягла в грудні 1905 р. Повстання робітників, розпочате в Москві, перекинулося на промислові центри України: Харків, Катеринослав, Олександрівськ (Запорожжя), Горлівку.

16—17 грудня в Горлівці повстало до 4 тис. робітників. Їхні загони очолили більшовик А. Гречнев, безпартійний П. Гуртовий, есер П. Дейнега. Після 6-годинного бою, утративши 300 чол., повсталі були розгромлені царськими військами.

Після розгрому грудневого збройного повстання в багатьох містах всі особи в робочому одязі розстрілювалися на місці. Протягом декількох тижнів були убиті близько 4 тис. чоловік.

Наростання національного руху на західноукраїнських землях

Революція 1905—1907 рр. справила величезний вплив на західноукраїнське населення. У 1905—1907 рр. у Львові, Дрогобичі, Станіславі, Чернівцях проходили маніфестації на честь революційного святкування 1 Травня, виступи за загальне виборче право. Число підприємств, охоплених страйками в Галичині, у 1905 р. у порівнянні з 1900 р., зросло в 4 рази, а на Буковині, у порівнянні з 1901 р. — у 20 разів. Тільки в Галичині в 1906 р. селянські страйки охопили 384 села в 35 повітах. Селяни вимагали передачу їм землі, запровадження загального виборчого права, відмовлялися збирати врожай на поміщицьких землях. Посилився національно-визвольний рух. Повсюдно звучали вимоги про відкриття середніх шкіл з українською мовою навчання, українського університету, про возз’єднання всіх українських земель у єдиній суверенній демократичній державі.

Уряд Австро-Угорщини перейшов до репресій. Було заарештовано 12 тис. селян, на кордоні з Росією поставлено додатково 3 корпуси. Українські вимоги були зігноровані.

Виникнення масової української преси

З 1898р. у Києві видавалася газета «Киевские отклики», орган групи прогресивної інтелігенції. У її роботі брали участь суспільні діячі І. Лучицький, М. Василенко, В. Короленко, Є. Єфремов, С. Петлюра, В. Антонович та ін. Газета була присвячена українським проблемам і мала великий для того часу тираж — 25 тис. примірників, її читали на заводах, у селах, у студентському середовищі. У ході революції 1905—1907 рр. після Маніфесту 17 жовтня, що проголосив свободу слова, з’явився ряд нових українських видань. Першим із них був журнал «Хлібороб», що видавався братами Шеметами в Лубнах. У1906р. у Києві, Харкові, Одесі та ін. містах України, а також у Петербурзі і Москві виходило 18 українських газет і журналів.

Після придушення революції 1905—1907 рр. почався наступ самодержавства на українську пресу, що стояла на демократичних позиціях. Із початком Першої світової війни царат остаточно заборонив усі періодичні видання українською мовою. Таким чином, у 1915 році на всій території України, включаючи зайняту царськими військами Галичину, не залишилося жодної газети або журналу українською мовою.