Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Утворення українських національних партій: РУП, «Спілка», УДП, УРП

У 1897 р. у Харкові студенти Дмитро Антонович, Лев Мацієвич, Михайло Русов і Микола Міхновський створили студентську громаду, на основі якої в Харкові в 1900р. виникла Революційна українська партія (РУП). У 1902 р. РУП складалася з 6 організацій: у Києві, Харкові, Полтаві, Лубнах, Прилуках і Катеринославі.

РУП своєю метою проголосила боротьбу за національні права і соціальну революцію, захист інтересів селянства, яке вважала основою української нації.

Партія мала свою нелегальну пресу: газету «Селянин» і журнал «Гасло».

Практично відразу після виникнення РУП у партії виділилися три напрямки.

Більшість членів РУП на чолі з М. Поршем, В. Винниченком і С. Петлюрою вважала, що ця організація повинна бути національною партією соціал-демократичної орієнтації, що представляє інтереси українців і поєднує у своїй ідеології і діяльності націоналізм і марксизм.

Група М. Міхновського виступала за «самостійну Україну» під гаслом «Україна для українців».

Група М. Меленевського вважала, що РУП повинна відмовитися від національної орієнтації і стати автономною частиною Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП). Наростання соціальної боротьби в переддень російської революції 1905—1907 рр. прискорило розмежування угруповань усередині партії.

У 1902 р. група М. Міхновського вийшла з РУП і організувала невелику за чисельністю Народну українську партію (НУП), що стояла на радикальних позиціях боротьби за незалежну українську державу.

У 1904р. з РУП пішла група під керівництвом М. Меленевського й О. Скоропис-Йолтуховського, що утворила Український соціал-демократичний союз («Спілку»), яка на початку 1905 р. на правах регіональної організації вступила до Російської соціал-демократичної робітничої партії (меншовиків). Чисельність «Спілки» у роки революції склала близько 6 тис. чол., особливою підтримкою вона користувалася серед українців — залізничників і сільськогосподарських робітників.

У 1905р. частина РУП, що залишилася, була перейменована на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), чисельність якої складала близько 3 тис. чол. Лідери УСДРП В. Винниченко, М. Порш, Д. Антонович, С. Петлюра висували вимоги демократизації суспільного ладу, автономії України в складі майбутньої Російської федеративної республіки, конфіскації великої земельної власності.

У 1904р., частина членів РУП, захоплених ідеєю селянського соціалізму, створила Українську демократичну партію (УДП). Лідерами партії стали національно орієнтовані ліберали А. Лотоцький і Є. Чикаленко. У середовищі УДП відразу почалися дискусії і розбіжності.

Розчаровані позицією старшого покоління, що самоусунулося від партійних справ під тиском поліцейських репресій, Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, Д. Дорошенко на початку 1905р. вийшли з УДП і створили Українську радикальну партію (УРП).

Обидві партії, нечисленні за складом, стояли на ліберально-національних позиціях, близьких до російської кадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданням автономії Україні, земельну реформу, демократичні свободи.