Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Нові явища в соціально-економічному розвитку

На початку XX ст. Україна посіла одне з провідних місць в економіці Російської імперії. На її території вироблялося більше половини загальноросійського виробництва чавуну, біля половини прокату сталі, 76% рейок, добувалося 57,2% залізної руди і 67,7% вугілля. Крім того, Україна давала 99,5% коксу, 100 — ртуті, 63 — соди, 71% цукру, їй належало 47,5% усього збору озимої і ярової пшениці в європейській Росії.

Однак, більшість народу жила в умовах політичного безправ’я, жорстокої експлуатації, незабезпеченості існування. Тяжке економічне становище більшості українців поглиблювалося політичним, духовним і національним гнітом.

Затяжна економічна криза, викликана як протиріччями капіталізму (монополізація виробництва, створення фінансових пірамід, вузькість внутрішнього ринку збуту через низьку купівельну спроможність більшості населення), так і феодальними пережитками (політична й економічна нерівноправність станів, збереження поміщицького землеволодіння і системи відробітків) поставили Росію перед загрозою революційного вибуху.

Концентрація капіталу і виробництва

Наприкінці XIX ст. за ступенем концентрації промислового виробництва Росія вийшла на перше місце у світі. В Україні виникла величезна кількість великих акціонерних товариств, яким на початку XXст. належала вся металургійна і гірничо-хімічна промисловість. Вони розпоряджалися і більшою частиною всіх капіталів.

Іноземцям в Україні належало близько 90% акціонерних капіталів монополістичних об’єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон. Разом із тим, монополістичні об’єднання, поглинаючи дрібні заводи і фабрики, сприяли розвитку великих промислових підприємств. Продукція тільки п’яти найбільших заводів-гігантів на півдні України складала понад 25% виробництва чавуну всієї Російської імперії. Крім того, уряд розширив казенні замовлення тим підприємствам (насамперед металургійним), в існуванні яких був зацікавлений.

Виникнення монополістичних об’єднань

Синдикати «Продамет» і «Продвугілля», котрі об’єднували гірничовидобувну і металургійну галузі України, швидко витіснили конкурентів із загальноросійського ринку, зайнявши на ньому лідируючі позиції. Їхня діяльність була тісно пов’язана з періодично діючою організацією монополістичних об’єднань в Україні — З’їздом гірничопромисловців півдня Росії.

Українські заводи входили також до загальноросійських синдикатів — «Трубопродаж», котрий майже цілком монополізував збут водопровідних, нафтопровідних та інших труб; «Продвагон», який у 1905 р. виконував 95,8% замовлень на рухомий склад залізниць; синдикату мостобудівних заводів. Продовжував діяти синдикат цукрозаводчиків. Як і в перші роки його існування, підприємці збільшували експорт і скорочували продаж цукру на внутрішньому ринку, штучно підтримуючи тут високі ціни. В Україні функціонували також синдикати цегельних заводів, солепромислових, дріждже-винокурних та інших підприємств. Хижацька політика синдикатів, забезпечуючи підприємцям, що входили до них, монопольно високі прибутки, гальмувала розвиток народного господарства, штучно перешкоджала технічному прогресу.

Індустріалізація українських степових регіонів

На початку XX ст. Україна вже була одним із головних районів капіталістичного землеробства в європейській Росії з чітко вираженою спеціалізацією на виробництві товарного зерна. Капіталізм, утягуючи селянське господарство в товарно-грошові відносини, послідовно руйнував феодальні форми землеволодіння і насамперед його станову обмеженість. Земля усе більше входила в ринковий обіг, перетворюючись на товар і переходячи від дворян до представників інших станів (купців, заможних селян). У розширенні капіталістичного землеволодіння значну роль грала підприємницька оренда землі сільською буржуазією — куркульством ( 40% орендного фонду земель).

Одночасно йшов процес витіснення залишків відробіткової системи новою, капіталістичною системою вільного найму робочої сили. Значна частина поміщиків перебудовувала свої господарства на капіталістичних засадах. В Україні сільськогосподарські машини застосовувалися в основному в поміщицьких і куркульських господарствах Півдня — району капіталістичного зернового господарства. Значна кількість різних машин і знарядь використовувалося в поміщицьких і куркульських господарствах Лівобережної й особливо Правобережної України, що була основним районом у країні з вирощування цукрового буряка. Крім машин у великих поміщицьких і куркульських господарствах упроваджувалися нові, більш прогресивні агротехнічні системи, зокрема, відбувався перехід від трипільного до багатопільного землеробства.