Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

§18. Українська культура в другій половині XIX ст.

Освіта

За шкільною реформою в Росії 1864 р. усі початкові школи (церковнопарафіяльні, світські) були перетворені на початкові народні училища, що стали загальностановими і навчання в них велося за єдиними планами і програмами (читання, арифметика і Закон Божий). Якість підготовки була дуже низькою, особливо в селах.

Частина училищ була перетворена на «зразкові» з 5-річним навчанням, де крім перелічених вище предметів, викладалися ще і географія, історія, рукоділля, малювання тощо.

Частина училищ відкривалася земствами і називалася «земськими школами», у них, як правило, викладали прогресивно налаштовані вчителі-різночинці.

Повітові училища були перетворені на 6-річні міські училища, що готували випускників для роботи в промисловості, на транспорті, у канцеляріях. У них додатково викладалися геометрія, креслення, фізика, ботаніка тощо.

Недільні школи (1859—1862 рр.) відкривалися «Громадами» і були єдиними, де вели навчання не тільки російською, але й українською мовою за розширеними програмами викладання гуманітарних і природничих дисциплін. У 1862 р. ці школи були закриті царатом як розсадники українського націоналізму.

Середня освіта надавалася в 7-річних гімназіях, що поділялися на класичні (з поглибленим вивчанням гуманітарних дисциплін, їхні випускники без іспитів приймалися в університети), і реальні, де вивчались точні і природничі науки. Реальні училища не надавали можливості вступу до університету, а готували своїх учнів до вищих технічних закладів.

Вища освіта надавалася в університетах Харкова, Києва, Одеси (Новоросійський університет), а в Західній Україні — в університетах Львова і Чернівців.

Вища технічна освіта надавалася в Харкові — у технологічному і ветеринарному інститутах, у Києві — у політехнічному, Ніжині — історико-філологічному, Глухові — учительському, Львові — політехнічному інститутах.

Наука

Науковими центрами стали університети і наукові товариства Харкова, Києва, Одеси та інших міст, які проводили дослідження і видавали праці з різних галузей науки.

У 1886р. викладач Новоросійського університету в Одесі Ілля Мечников і мікробіолог Микола Гамалія заснували першу вітчизняну бактеріологічну станцію і з успіхом почали лікувати такі інфекційні захворювання, як чума, холера, тиф, туберкульоз.

У 1881 р. уродженець України інженер Микола Бенардос першим у світі винайшов і застосував у промисловій практиці дугове електрозварювання металів. Найбільш економічний для свого часу паровоз сконструював наприкінці XIX ст. київський інженер О. Бородін. Професор Микола Бекетов першим у світі почав навчати студентів Харківського університету основам фізичної хімії. Там же відкрилася перша в Україні кафедра фізичної географії, яку очолив Андрій Краснов, а Микола Пильчиков першим в Україні й у Росії розвинув рентгенологію.

Значну роль у популяризації і розвитку наукових знань грали громадські наукові товариства, що виникли в Києві, Харкові, Одесі. Наукове товариство ім. Шевченка створили учені у Львові. У товаристві працювали окремі секції: математико-природно-медична, філологічна, історико-філософська. Михайло Грушевський, який очолив товариство із кінця XIX ст., підготував і видав свою працю «Історія України-Руси». До обширних досліджень історії запорозького козацтва приступив у той час Д. Яворницький.

Діяльність «Просвіт»

Українські самодіяльні культурно-просвітницькі організації — «Просвіти» знаходилися під впливом демократичних і ліберальних діячів із середовища національно свідомої української інтелігенції. Активну участь у роботі «Просвіт» брали видатні діячі української культури, літератури, мистецтва і науки: у Києві — Борис Грінченко, Лариса Косач (Леся Українка), Микола Лисенко; у Чернігові — Михайло

Коцюбинський; у Полтаві — Панас Рудченко (Панас Мирний); у Катеринославі — Дмитро Двірницький; в Одесі — Михайло Комаров та ін. «Просвіти» організовували бібліотеки і читальні для населення, налагоджували випуск українською мовою науково-популярної літератури, організовували україномовні лекції (в основному на теми з історії і культури України), спектаклі і концерти самодіяльних акторів. Широко пропагувалися твори Тараса Шевченка, проходили щорічні відзначення «шевченківських роковин».

Відкриття нових вищих навчальних закладів

Зростання потреб народного господарства в епоху утвердження капіталістичного ладу і бурхливого розвитку промисловості викликало появу в останній чверті XIX ст. нових, спеціалізованих вищих навчальних закладів — інститутів. До цього періоду відноситься відкриття двох політехнічних інститутів: у Львові і Києві, двох ветеринарних вищих навчальних закладів: у Харкові і Львові, інших спеціалізованих вищих навчальних закладів: технологічного інституту — у Харкові, сільськогосподарського — в Одесі, гірничого — у Катеринославі. Після відкриття Новоросійського університету в Одесі загальна кількість студентів у трьох університетах Наддніпрянської України (включаючи Харківський і Київський) виросла з 1200 чол. у 1865р. до 4000 чол. у 1895р.

І все-таки, як і раніше, лише небагатьом вихідцям із недворянських і незаможних родин вдавалося здобути вищу освіту. Вищі навчальні заклади залишалися установами для обраних. Набори студентів були дуже невеликими.

Література

Основною особливістю української літератури цього періоду став розвиток напрямку критичного реалізму. Твори Марко Вовчок («Інститутка»), І. Нечуй-Левицького («Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка»), Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні», «Голодна воля»), Павла Грабовського (збірки віршів «Пролісок», «З півночі», «Кобза») сповнені пафосу боротьби за «світло правди», глибокої віри в щасливе майбутнє свого народу.

Іван Франко першим в українській літературі у своїх прозаїчних творах показав життя і соціально- політичну боротьбу західноукраїнських робітників в умовах первісно-дикого хижацького капіталізму.

Юрій Федькович написав велику кількість поетичних, прозаїчних і драматургічних творів, головним чином із життя українців — гуцулів Північної Буковини. Продовжував писати твори із закликами розгортати боротьбу за скинення царського самодержавства поет Павло Грабовський.

Критикував самодержавний лад Російської імперії Михайло Коцюбинський у серії публіцистичних нарисів «Світло і тіні російського життя», надрукованих у російській пресі. Історична повість «Дорогою ціною», що зображувала непримиренність українського народу до національного гноблення, відразу ж після першого свого видання була перекладена кількома іноземними мовами і здобула широку популярність далеко за межами України.

Поеми і вірші Лесі Українки утверджували ідеї справедливості, визвольної боротьби проти соціального і національного гноблення.

Становленнянаціонального театру

Творцями української драматургічної класики стали Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). Кожен із них написав кілька десятків п’єс різного жанру і змісту: драми, трагедії, водевілі, лібрето оперет і опер на теми історичного минулого і тодішнього сучасного України («Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай або ж Павук» Марка Кропивницького; «Циганка Аза», «Не судилося», «Талан», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького; «Сто тисяч», «Хазяїн», «Безталанна», «Мартин Боруля», «Житейське море», «Суєта» Івана Карпенка-Карого).

Марко Кропивницький і Михайло Старицький стали засновниками, а також режисерами і провідними акторами українського професійного театру, який був утворений у 1882 р. в Єлисаветграді.

Музика

У 1862 р. з’явилася перша українська опера «Запорожець за Дунаєм» (композитор Семен Гулак- Артемовський). Першою оперою на сюжет Шевченка була «Катерина» Миколи Аркаса. Композитор Петро Сокальський створив опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна», лібрето яких були створені за творами О. Пушкіна і М. Гоголя. На вірші Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича західноукраїнські композитори Михайло Вербицький, Іван Воробкевич і Дмитро Січинський створили пісні і романси. Керівник Львівського музично-культурного товариства «Боян», Анатоль Вахнянин став автором першої на західноукраїнських землях опери «Купало». Композитор Микола Лисенко захоплювався професійною обробкою музичного фольклору. Разом із тим, Лисенко — творець репертуару української оперної класики, зокрема, — опер «Наталка Полтавка» і «Тарас Бульба», перших українських опер для дітей — «Коза Дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна».