У Західній Україні після поразки революції 1848 р. утворилося дві течії — народовство і москвофільство (народовці і москвофіли).

Народовство — це ліберальний політичний рух, представники якого виступали за об’єднання українських земель, розвиток української літератури, єдиної літературної мови. Народовці організували в 1861 р. товариство «Руська бесіда» у Львові, а в 1864 р. — український театр і товариство ім. Т. Г. Шевченка. Центральним представницьким органом народовців була обрана в 1885р. Народна рада, що вважала себе спадкоємицею Головної руської ради. У діяльності народовців важливу роль грало культосвітнє товариство «Просвіта», засноване в 1868році у Львові.

У 1899 р. народовці організували Українську національно-демократичну партію, яка відіграла основну роль у майбутньому уряді ЗУНР. Лідерами народовців були Володимир Шашкевич, Ксенофонт Климкович, Федір Заревич.

Згодом у народовському русі відбулося розмежування. Частина його зайняла угодовські позиції, інша — радикальні. У 1890 р. кілька лідерів галицьких народовців уклали з намісником у Галичині угоду. Відповідно до цієї угоди народовці зобов’ язалися підтримувати політику австрійського уряду за надання їм декількох депутатських місць у парламенті, відкриття трьох українських гімназій, збільшення чисельності українських кафедр у Львівському університеті та інші поступки. Після цього була проголошена т.зв. «нова ера» у відносинах народовців з урядом і польською шляхтою.

Інша частина народовців у 1899 р. об’єдналася з частиною радикалів в Українську національно-демократичну партію, що поряд з іншими висувала і радикальні національні завдання: зміцнення почуття національної єдності з «російськими українцями», пробудження серед українців Закарпаття того ж національного духу, що й у Галичині і Буковині. Керівний орган партії Народний комітет виступив із закликом до українців боротися за незалежну Україну.

Москвофіли — найбільш праве, консервативне крило в українському національному русі, що об’єднувало українських поміщиків, буржуазію, священиків уніатської церкви. Лідерами москвофілів були Богдан Дідицький, Іван Наумович, Михайло Єнчковський та ін. Москвофіли орієнтувалися на Росію. Вони не визнавали існування українського народу і його мови, пропагували ідею «єдиної, неподільної руської народності» від Карпат до Камчатки. Вони користувалися підтримкою, у тому числі матеріальною, правлячих кіл Росії.