На українських землях у складі Росії нараховувалося приблизно 448 тис. заможних селянських господарств (1/6 загальної чисельності). Вони зосередили у своїх руках приблизно 40% надільних і приватногосподарських селянських земель, близько 50% робочої худоби, багато сільськогосподарської техніки. Деякі селянські господарства (особливо на півдні України) досягли розмірів поміщицьких господарств — мали до 1000 і навіть більше десятин землі.

Але бідні селяни складали майже половину населення і складали приблизно 3/5 селянських дворів. Вони ішли в місто на заробітки на фабрики і заводи або працювали у заможних селян і поміщиків (таких селян нараховувалося приблизно 1 млн 800 тис. чол.). Щорічно біля мільйона селян шукали роботу (хоча б сезонну, тимчасову), щоб прогодувати свою родину.

Проміжне місце між сільською буржуазією (куркулями) і біднотою займали середняки (приблизно 1/4 сільського поселення). Їхнє становище було нестабільним, оскільки вони не були гарантовані від розорення. З 1885 по 1905 рр. більш як півмільйона середняків виїхали з України на малозаселені окраїни Російської імперії, переважно в Сибір і на Далекий Схід.