Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Розвиток товарного виробництва в сільському господарстві

Докорінні зміни, що відбувалися в сільському господарстві, сприяли перетворенню України на важливий район постачання товарного зерна, борошна, крупи в Центральний промисловий район Росії, Білорусію, Прибалтику і на Кавказ. Всеросійського значення в торгівлі хлібом на Півдні набула Одеса, на Правобережній Україні — Київ, Ржищев, Біла Церква, Умань, Шпола, Проскурів, Луцьк, на Лівобережній Україні — Конотоп, Кременчук, Харків.

На кінець XIX ст. південь України став основним районом виробництва товарного зерна, правобережні губернії спеціалізувалися на виробництві пшениці і цукру, лівобережні — зерна, тютюну і частково цукру.

Південна і Правобережна Україна мало вивозили хліба на внутрішній ринок, виробляючи його головним чином для експорту, котрий постійно збільшувався. Особливе місце в експорті займали зернові культури —

жито, ячмінь, овес і, насамперед, пшениця. У 1861—1870 рр. і 1886—1895 рр. на азовсько-чорноморські порти припадало 80—90% всього експорту пшениці з Росії.

Зростання вивозу хліба на зовнішній ринок у значній мірі забезпечувалося за рахунок збільшення податкового тягаря на селян, які змушені були продавати хліб, щоб виручити гроші для оплати податків, прирікаючи свої родини на недоїдання. Прагнучи підтримувати активний баланс зовнішньої торгівлі, царський уряд продовжував нарощувати експорт хліба навіть у роки неврожаїв і голоду.

Одночасно із зростанням продажу хліба збільшувався продаж цукру на внутрішньому ринку. За 1890— 1900 рр. він зріс більш ніж у 1,5 рази.