Економічний розвиток України визначали, насамперед, галузі важкої промисловості: вугільна, металургійна, машинобудівна. Завдяки інтенсивному розвиткові вугільно-металургійного Донецько- Криворізького басейну Україна перетворилася на головну вугільно-металургійну базу Росії.

З часу реформи видобуток кам’яного вугілля в Україні виріс у 115 разів, склавши на 1900 р. 691,5 млн. пудів на рік (майже 70% видобутку вугілля у всій Російській імперії), залізної руди — у 158 разів, склавши 210 млн пудів. Наприкінці 90-х рр. ХІХ ст. Україна давала половину загальноросійської виплавки чавуну і дещо менше половини заліза і сталі.

За останні два десятиліття XIX ст. у Катеринославській і Херсонській губерніях виникло 17 великих металургійних заводів. Ряд із них був побудований на кошти іноземних капіталістів: англійських — завод Джона Юза (Х’юза) з робітничим селищем Юзівка; бельгійських — Дніпровський завод із селищем Кам’янське (тепер Дніпродзержинськ); французьких — завод у Кривому Розі. Російські капіталісти стали власниками заводів — Брянського (неподалік від Катеринослава), Дружківського — у Донбасі та ін. Переважно іноземним капіталістам належало в 1900 р. 65% підприємств сільськогосподарського машинобудування (наприклад, завод Гельферіх-Саде у Харкові, Грієвса — у Бердянську, Фальворта і Дедіне — у Києві та ін.).

Наприкінці XIX ст. виникли перші в Україні великі підприємства транспортного машинобудування — Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. До 1900 р. вони випустили 233 паровози (що склало 23% загальноросійського виробництва). За довжиною залізниць українські губернії займали одне з перших місць у Росії. Усі вони мали сполучення між собою і з російськими губерніями. Зростало господарське значення водного транспорту. До кінця XIX ст. на ріках України плавало 220 пароплавів і ще стільки ж було приписано до портів Азовського і Чорного морів.

Швидко розвивалися також традиційні в Україні галузі промисловості, пов’язані із сільським господарством. У першу чергу це стосується цукрової промисловості, де господарювали українські, російські, польські, єврейські підприємці — Терещенко, Харитоненко, Бродський, Гальперін, Фішман, Гінзбург, Потоцький та ін. Щоб не допустити зниження цін на внутрішньому ринку, великі цукрозаводчики в 1887 р. у Києві об’єдналися в синдикат — першу капіталістичну монополію в Росії. Уже через 5 років до нього входило 90% усіх цукрових заводів в Україні.

З 1888 р. по 1894 р. в Україні були створені 22 іноземні компанії з основним капіталом майже 63 млн рублів. Царат усіляко заохочував іноземних капіталістів, іноземний капітал. Унаслідок цього французький, бельгійський, англійський і німецький капітал у значній мірі захопив ключові позиції в кам’яновугільній, залізорудній і металургійній промисловості в Україні.