Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Економічна політика російського царату в Наддніпрянській Україні

Царський уряд не виділяв малоросійські губернії в окрему історичну область, проводячи в них загальноімперську політику. Наявність в Україні Донецького вугільного і Криворізького металургійного басейнів, виняткова родючість ґрунтів, а також наявність зручних морських портів для вивозу продукції привели до її прискореного економічного розвитку. Основою економічної політики царату в останній третині XIX ст. було перевищення експорту над імпортом (гасло, висунуте тодішнім міністром фінансів Вишнеградським — «недоїмо, але вивеземо»), перевищення казенних доходів над витратами і підтримка стабільності державної грошової одиниці, а також державні інвестиції в створення транспортної інфраструктури — насамперед, залізниць і відкриття доступу акціонерному (у тому числі іноземному) капіталу в розвиток металургійної, гірничої і металообробної промисловості. У сільському господарстві проводився курс на перетворення землі на товар і вільний продаж земель. Гостру соціальну напруженість, що виникала унаслідок швидкого майнового розшарування селянства і зубожіння його основної маси, уряд намагався зняти за допомогою переселенської політики, направляючи надлишок сільської робочої сили на Далекий Схід, Передкавказзя і Середню Азію.

Результатом цієї політики стало формування на території України великих промислових і сільськогосподарських центрів, а також мережі залізниць, більш розвинутої у порівнянні з іншими регіонами імперії. Оскільки заробітна плата робітників великих підприємств тут перевищувала середньоросійську, в Україну посилився приплив робочої сили з російських областей, що надалі істотно вплинуло на етнічний склад її населення. У той же час через недостатню купівельну спроможність основної маси населення внутрішній ринок промислових товарів залишався порівняно вузьким і існував в основному за рахунок попиту міського населення. Промисловість обслуговувала в основному потреби залізничного будівництва і свої власні. У сільському господарстві капіталізовані великі земельні господарства Правобережжя і Півдня України (як поміщицькі, так і орендовані) були орієнтовані, насамперед, на закордонний експорт зерна та інших сільгосппродуктів. Через недостатньо швидкі темпи розвитку промисловості селянство, здебільшого розорялося, не маючи можливості знайти джерело доходів поза сільським господарством і змушене було за безцінь працювати в господарствах поміщиків і заможних селян.