Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Реформи адміністративно-політичного управління

Після скасування кріпосного права були проведені реформи в галузі управління, суду, освіти, військової справи і фінансів. Їхня мета полягала в тому, щоб, зберігаючи самодержавну владу царя і панування класу дворян-поміщиків, пристосувати країну до нових умов соціально-економічного розвитку.

Земська реформа. У результаті проведення цієї реформи в ряді губерній Росії були створені земства — так зване місцеве самоврядування під верховенством дворянства. В Україні реформа поширилася на південні і лівобережні губернії, у яких було створено 6 губернських і понад 60 повітових земських управ. На Правобережжі, де більшість поміщиків були поляками, уряд, побоюючись посилення польського національно-визвольного руху, розпочав проведення земської реформи лише в 1911 р.

За законом земство складалося з повітових і губернських земських зборів і їхніх виконавчих органів — повітових і губернських земських управ. До складу повітових зборів входили гласні, обрані на трирічний термін на зборах виборців окремо по куріях: на з’їзді землевласників повіту, зборах міських власників і волосних сходах селян. Унаслідок установлення системи нерівних виборів більшість обраних до земств гласних складали дворяни-поміщики (у середньому по країні — 74,2%).

Як повітові, так і губернські земські установи не користувалися самостійністю і якою-небудь владою.

Функції земств зводилися до підтримки в належному стані місцевих доріг, забезпечення населення продовольством у разі голоду, організації агрономічної і медичної допомоги, будівництва і утримання шкіл, налагодження поштового зв’язку, розподілу державних коштів, збирання і надання до державних органів статистичних відомостей.

Судова реформа. У 1864 р. уряд провів судову реформу, що завершилася запровадженням буржуазного судочинства. До того суд був становим, закритим і цілком залежав від царської адміністрації, зокрема, від губернатора. Тепер, відповідно до новоприйнятих судових статутів, запроваджувалися основні принципи буржуазного права: безстановість суду, змагальність сторін, гласність судочинства, котре відбувалося у відкритих засіданнях за участю сторін і вершилося присяжними засідателями. Були створені окружні суди (по одному на губернію), які становили першу судову інстанцію. Якщо їхні вироки виносилися за участю присяжних засідателів, вони вважалися остаточними, вироки ж, винесені без участі присяжних, могли бути оскаржені в судову палату, куди входило кілька окружних судів. Судових палат в Україні було три — Київська, Харківська й Одеська.

Касаційні функції виконував сенат, що міг повернути ту або іншу справу на повторний розгляд. Для вирішення дрібних справ запроваджувався інститут мирових суддів, котрі обиралися на трирічний термін на зборах земських і міських гласних або призначалися від імені уряду.

Реформа залишила значні пережитки кріпосництва: станове представництво в судовій палаті, окремі суди для духовенства і військових, збереження станового волосного суду для селян, не пов’ язаного із загальною судовою системою (зокрема, цьому суду надавалося право присуджувати селян до принизливого покарання різками).

Шкільна реформа. Царський уряд вирішив підпорядкувати своєму контролю навчальні заклади. Відповідно до «Положення про початкові народні училища», затвердженому 14 липня 1864 р., запроваджувалася єдина система початкової освіти. Створювати початкові школи дозволялося як державним і громадським установам і відомствам, так і приватним особам, але керівництво навчальним процесом і контроль за ним покладалися на повітові і губернські шкільні ради, що складалися з царських чиновників, представників земств і духовенства.

Зміни в галузі середньої освіти визначалися статутом від 19 листопада 1864р., відповідно до якого в країні створювалися класичні і реальні чоловічі і жіночі гімназії. Право навчатися в них надавалося всім станам, але через високу плату скористатися ним могли лише діти багатіїв. Право вступу в університети мали тільки особи, що закінчили класичні гімназії. Новим статутом від 18 червня 1863 р. відновлювалася академічна автономія університетів, створювалася рада професорів, котра повинна була керувати всім життям навчального закладу, у тому числі здійснювати нагляд за студентами.

Реформа в галузі цензури. 1865 р. установила особливо суворий нагляд за органами преси. Відповідно до нового цензурного статуту, цензурні установи передавалися з підпорядкування міністерства народної освіти до міністерства внутрішніх справ, у складі якого були створені головне управління у справах преси і центральний комітет іноземної цензури. У разі виявлення в книгах порушення вимог цензури їхні видавці притягалися до судової відповідальності.

Міська реформа реорганізувала систему міського самоврядування, пристосувавши його до потреб буржуазного розвитку. Відповідно до закону від 16 червня 1870 р. у всіх містах країни змінювався принцип вибору до міських дум. В основі визначення права участі у виборах гласних до міських дум відтепер лежав не становий, а майновий ценз. Виборче право надавалося тільки власникам нерухомого майна, котрі платили податки, всі інші категорії, що складали більшість міського населення, і насамперед робітники, ремісники і дрібні службовці, цього права не мали. Крім того, від виборців вимагалося російське підданство і відсутність заборгованості по міських податках, установлювався також віковий ценз не нижче 25 років. Жінки не мали права брати участі у виборах до міських установ. Щоб забезпечити перевагу в думах представників великої буржуазії, вибори гласних (від 30 до 72 у різних містах країни) проводилися по трьох станових куріях, кожна з яких незалежно від кількості тих, хто брав участь у виборах, обирала третину загального числа гласних.

Міська дума обирала на чотирирічний термін виконавчий орган — міську управу з головою на чолі, який в губернських центрах затверджувався міністром внутрішніх справ, а в інших містах — губернатором. Міські управи займалися благоустроєм міст, промисловістю, торгівлею та іншими господарськими питаннями. Вони безпосередньо підпорядковувалися губернаторові і міністрові внутрішніх справ.

Фінансові реформи, проведені в 1860—1864 рр., торкнулися як податкової й кредитної систем, так і бюджету та державного фінансового контролю.

Зокрема, у 1860р. був створений Державний банк, діяльність якого позитивно вплинула на розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі, сприяла розширенню мережі приватних комерційних акціонерних банків.

Дещо пізніше замість відкупної системи було запроваджене акцизне оподаткування спиртних напоїв, збільшені непрямі податки на товари масового вжитку, ліквідовані відомчі і створені державні каси, що зосереджували у своїх руках усі прибутки і витрати держави, визначені бюджетом, запроваджений єдиний державний ревізійний центр із досить розгалуженою периферійною мережею і широкими правами в галузі фінансового контролю.

Військова реформа. Уся територія Росії в 1864р. була розділена на 10 військових округів. На чолі округу стояв командуючий, який через штаб і військово-окружну раду здійснював керівництво військами і їхнім господарством.

Поряд з округами створювалися інші органи місцевого військового управління. У кожній губернії і повіті засновувалися управління військового начальника. Підпорядковане головному начальникові військового округу місцеве управління набуло певного значення після встановлення регулярної системи підготовки резервів і запровадження закону про військову повинність.

З 1874 р. рекрутські набори були замінені загальною військовою повинністю для осіб, яким минув 21 рік. Термін військової служби скорочувався до 6років у сухопутних військах і до 7років на флоті. Особам, які мали певну освіту, дозволялося проходити службу на положенні добровольців терміном від 6 місяців до 4 років. Від військової повинності звільнялося духовенство і певні привілейовані верстви суспільства, частина іноземних колоністів.