В Україні народився і був випробуваний ліберальний проект М. Мілютіна — карлівський проект звільнення селян (Карлівка — село в Полтавській губернії, що належало родині Романових), більш прогресивний в умовах самодержавства і панування в країні поміщицької еліти, оскільки припускав звільнення селян із землею. Разом із тим, завдяки сильному опору консервативних поміщицьких кіл, які прагнули залишити за собою побільше багатих українських чорноземів, земельний грабіж селян набув тут особливо широких форм, склавши у відрізках 30—40 і більше відсотків селянських наділів на Лівобережжі України. Усе це визначило надалі більш гострий характер селянської боротьби за землю, масову міграцію українських селян в умовах малоземелля.

Інша особливість селянської реформи в Україні полягала в тому, що на Правобережжі земельне питання вирішувалося менш болісно для селянства, тому що царський уряд після польського повстання 1863 р., прагнучи залучити на свій бік українських селян для боротьби з поляками- поміщиками, дещо збільшив селянські післяреформені наділи. Це вплинуло на специфічний характер аграрного розвитку Правобережжя, де до того ж, на відміну від Лівобережжя і півдня, общинне землеволодіння і землекористування були розвинуті дуже слабко.

Оскільки в більшій частині повітів України земля була високої якості, тут установлювалися менші, ніж в інших районах Росії, норми селянського наділу (від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу в південних і від 3 до 4,5 десятин — у лівобережних губерніях). Поміщикам надавалися широкі можливості зменшувати площі селянських земель, виділяти їм неповні душові наділи. У селах Лівобережжя і Півдня було «відрізано» біля одного мільйона десятин, або 15% загальної площі землекористування. Із загального числа 2,5 млн ревізьких душ (у минулому кріпаків) в Україні 220 тис. (а з родинами — 440 тис.) було обезземелено зовсім. Наділи менше прожиткового мінімуму (менше 5 десятин) отримали 94% ревізьких душ. Крім того, поміщики залишили собі кращі землі, а селянам виділили найгірші, позбавили їх випасів, водойм, лугів, лісів та інших угідь.

Інтересам поміщиків відповідала також викупна операція, яку проводив царський уряд. У цілому селяни повинні були внести платежі приблизно в 4 рази більше від тодішньої ринкової вартості землі. В Україні за дореформеними цінами отримана поміщицькими селянами земля коштувала 128 млн руб., а селяни повинні були заплатити за неї 503 млн руб.

Для державних селян, які складали 50% усього селянства України (2,2 млн. ревізьких душ), умови реформи були більш сприятливими, ніж для поміщицьких, а викупні платежі вони вносили менші.