Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Законодавче скасування кріпосного права

Причинами скасування кріпосного права з економічної точки зору стали потреби вільного розвитку продуктивних сил сільського господарства (селянських і поміщицьких господарств), які останні роки існування кріпосництва знаходилися в стані застою і деградації, з політичної точки зору — необхідність подолання глибокої політичної кризи суспільства, зростання соціальної напруженості, що посилилася з поразкою царату в Кримській війні. Метою лібералів-реформаторів (М. Мілютін, Я. Ростовцев) з урядового табору було створення могутнього класу землевласників із селян-власників і капіталізованих поміщицьких господарств, котрі повинні були скласти міцну опору царського самодержавства на селі.

19 лютого 1861 р. цар Олександр II підписав маніфест про реформу і «Положення про селян, що знаходяться в кріпосної залежності». Цей пакет документів включав три основних питання; особисте звільнення селян, наділення їх землею і порядок викупної угоди. При цьому за основу був узятий досвід тих європейських країн (Австрії, Пруссії), у яких селяни викуповували землю у власність при збереженні поміщицького землеволодіння (т.зв. «прусський шлях» розвитку капіталізму в сільському господарстві). Одночасно з Маніфестом був затверджений ряд положень і додаткових правил.

Законодавчі акти 1861 р. проголосили ліквідацію кріпосного права, давали селянам і двірським людям права «вільних селянських обивателів як особисті, так і майнові». Селяни-кріпаки перестали бути власністю поміщиків. Вони могли вільно торгувати, відкривати промислові і ремісничі підприємства, торговельні заклади, записуватися в цехи, купувати і продавати рухоме й нерухоме майно, без дозволу поміщиків одружуватися, віддавати дітей у початкові навчальні заклади. Право власності на землю залишалося за поміщиками. У користуванні селян знаходилися садиба і польовий наділ, за які вони повинні були відробляти панщину або платити оброк. Таке становище вважалося тимчасовим, за цей термін між поміщиками і селянами підписувалася угода про викуп землі. До викупу відносини між ними регламентувалися спеціальними грамотами. На складання і введення в дію цих грамот (вони називалися уставними) приділялося два роки. Для вирішення інших загальних питань створювалися «губернські в селянських справах присутствія» й інститут мирових посередників, що формувалися з чиновників і поміщиків.