Після поділу Польщі і включення частини польських земель (разом із Галичиною і Буковиною) до складу Австрійської імперії правителі останньої провели ряд реформ, спрямованих на централізацію державного управління і заміну феодально-станових відносин буржуазними. Так, імператриця Марія-Терезія, яка правила в 1740—1780 рр., замінила дворянське самоврядування (особливо розвинуте на землях колишньої Речі Посполитої) бюрократично-чиновницьким управлінням, що підпорядковувалося безпосередньо імператорському двору. Крім цього, було обмежене право поміщицького вотчинного суду над селянами, панщина була обмежена до 3 днів на тиждень. Була створена постійна армія на основі обов’язкової військової повинності, централізованого рекрутського набору і стягування постійного військового податку, що різко обмежило роль дворянського ополчення. Реформи Марії-Терезії продовжив її спадкоємець Йосиф II, який правив у 1780—1790 рр. Він прагнув на всій території імперії створити уніфіковану абсолютистську адміністративно-бюрократичну систему управління, ліквідувавши залишки автономії в її окремих землях. При цьому австрійський уряд намагався протиставити польсько-шляхетському опору свою політику на галицьких і буковинських землях, українське селянство, що їх населяло, надаючи йому певні свободи. Однак, селянські реформи Йосифа II, декларовані в його указах і патентах 1781, 1782, 1785 р. про скасування кріпосної залежності, заміну панщини й інших натуральних повинностей єдиним поземельним податком наштовхнулися на завзятий опір поміщиків і не були реалізовані. У той же час була ліквідована особиста залежність селян від поміщиків, вони отримали право без згоди своїх панів одружуватися, переселятися, передавати майно в спадок і т.д. Сільським громадам за імператорським указом 1784р. було надане право самоврядування, у 1786р. було підтверджене обмеження панщини 3 днями на тиждень.

У релігійній сфері результатом реформ було підпорядкування церкви державі, при чому основні християнські конфесії імперії (католицька, греко-католицька і протестантська) були зрівняні в правах, а священики отримали статус державних службовців. Фактично автономний орден єзуїтів, який мав значний вплив на політичне життя в імперії, був ліквідований на її території імператорським указом у 1773 р.

Була проголошена загальна середня освіта, для чого була створена широка мережа навчальних закладів, які утримувалися за рахунок держави. У початковій школі навчання велося рідною мовою.

Після смерті Йосифа II через опір аристократії і поміщиків реформи були припинені.