Кирило-Мефодіївське братство (товариство) виникло наприкінці 1845 — початку 1846рр. у Києві і ставило собі за мету об’єднання слов’янських земель навколо України на принципах демократичної федерації. Засновниками братства були професор Київського університету історик М. І. Костомаров, учитель В. М. Бєлозерський і чиновник М. І. Гулак. Організаційні і програмні положення братства були викладені в «Книзі буття українського народу», «Статуті товариства св. Кирила і Мефодія» і т.зв. «Законі божому». Братство ставило завданням створення слов’янської федерації, ліквідацію кріпосного права, станових привілеїв, проголошення свободи совісті тощо. До складу майбутньої, на думку керівників товариства, повинні були ввійти Україна і Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія. При цьому погляди окремих членів товариства не були однорідні. М. Костомаров і його прихильники припускали домогтися здійснення своїх політичних ідеалів мирним реформістським шляхом, згідно з «євангельськими правилами любові, лагідності і терпіння». Т. Шевченко стояв на революційно-демократичних позиціях, закликаючи до насильницького скинення існуючого ладу. Близькими до нього були погляди М. Гулака й

О. Навроцького. Найбільш помірковану позицію займав П. Куліш, який обмежувався ідеями відродження української культури і національних традицій. Товариство знаходилося в стадії організаційного оформлення і проіснувало 13—14 місяців. У березні 1847 р. члени товариства були заарештовані.