Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Занепад кріпосницьких і зародження капіталістичних відносин в Україні

Поміщики зосередили у своїх руках понад 70% усієї землі. Селяни обробляли поміщицьку землю за нормами, установленими поміщиками. Щоб збільшити прибутковість своїх господарств, поміщики посилювали експлуатацію селян: підвищували норму панщини або розширювали орну землю за рахунок віднятих у селян наділів. Це розоряло селянські господарства, підриваючи в свою чергу і економічну основу поміщицьких господарств. У багатьох поміщицьких господарствах була запроваджена т. зв. місячина, коли пан цілком віднімав у кріпака земельний наділ, примушуючи обробляти тільки поміщицьку землю за щомісячний продовольчий пайок. На Київщині, Полтавщині до середини 40-х років XIX ст. майже три чверті поміщицьких селян зубожіли так, що вже не мали ні робочої худоби, ні реманенту для польових робіт.

Свої землі поміщики часто здавали в оренду купцям, міщанам і заможним селянам. Особливо жорстокими визискувачами були так звані посесори, що отримали в тимчасове розпорядження державні землі разом із приписаними до них селянами. Селян при цьому не звільняли від подушної податі державі, на оплату якої йшла майже половина селянських доходів.

На Правобережній Україні, де гніт кріпосників був особливо нещадним, протягом 1847—1848 рр. царські власті здійснили так звану інвентарну реформу. У кожному поміщицькому маєтку запроваджувалася інвентарна книга, до якої записувалися норми панщини та інших кріпосних повинностей. Але визначав їх сам поміщик, усі земельні володіння якого залишалися недоторканними.

Не маючи достатніх коштів на утримання величезної армії, царат сподівався шляхом організації військових поселень зменшити суму військових витрат і тримати українське селянство в покорі. Військові поселенці знаходилися на постійному казарменому режимі і займалися не тільки регулярним навчанням, але і виконували різні сільськогосподарські роботи в полі і по догляду за худобою. Діти військових поселенців — так звані кантоністи — із семирічного віку також проходили військову муштру. В Україні військові поселення були в Харківській, Катеринославській і Херсонській губерніях.

До середини XIX ст. із середовища селянства виділилися сільські багатії — куркулі, торговці, лихварі, власники млинів і маслобоєнь. Багато хто з них мали промислові підприємства з найманими робітниками: винокурні, пивоварні, цукрові, цегельні заводи і т.п. Займаючись промисловою діяльністю, купці ставали підприємцями-капіталістами.

Засновані на підневільній малопродуктивній праці кріпаків, поміщицькі вотчинні мануфактури поступово занепадали, не витримуючи конкуренції з купецькими промисловими підприємствами, на яких використовувалася більш високопродуктивна праця вільнонайманих робітників.