Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Кількість населення і його етнічний склад

До середини XIX сторіччя населення дев’яти українських губерній Росії виросло втроє — з 7,7 до 23,4 млн чол., у тому числі і за рахунок міграції інших народів — сербів, німців, греків, болгар, вірменів, росіян, молдаван. Значна кількість українців компактно проживала поза межами цих губерній, у сусідніх повітах Курської, Воронезької, Бєлгородської губерній і на Кубані.

На території Наддніпрянщини істотно збільшилася кількість російського населення — наприкінці XIX ст. до 12%. Більше за все росіян було серед чиновництва, купецтва і робітничого класу Лівобережжя і півдня України.

На Правобережжі найбільш численною національною меншиною залишалися поляки, що переважали серед місцевого дворянства. Прийняття в 1791 р. межі осілості євреїв у 15 губерніях західної частини Російської імперії призвело до того, що в Україні євреї склали до кінця XIX сторіччя третину міщан, а на Правобережжі — 80 відсотків, склавши значну частину підприємницької верстви Наддніпрянщини. На Правобережжі також проживали німці (більше 1 млн чол.), татари і румуни (молдавани) по 800 тис. і болгари — 200 тис. чол.

В австрійській Галичині українці і поляки складали по 40%, євреї — близько 10% населення. У Східній Галичині українців було близько 65%, поляків — майже 20% і євреїв — понад 10%.

Етнічні розходження на українських землях Австрії збігалися із соціальними. Правлячим класом у Галичині була польська шляхта, у Буковині — румунські бояри, а в Закарпатті — угорські вельможі. Поляки, румуни й угорці жили також у містах, де складали значну частину ремісників, купців і службовців. Українці являли собою переважно селянську націю з нечисленною верствою духовної і світської інтелігенції.