Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Адміністративно-територіальний устрій і регіональним поділ українських земель у складі іноземних держав

Наприкінці XVIII ст. на українські землі, що входили до складу Росії, був поширений загальноросійський адміністративний поділ. Територію України поділили на губернії і повіти. Зокрема, у 1796р. на Лівобережній Україні була створена Малоросійська губернія, а на Слобожанщині — Слобідсько-Українська. Тоді ж Правобережну Україну поділили на три губернії: Київську, Подільську і Волинську.

На початку XIX ст. Малоросійська губернія була перетворена на однойменне генерал-губернаторство з Чернігівською і Полтавською губерніями; Новоросійську губернію, утворену наприкінці XVIII ст., з Катеринославською, Вознесенською а Таврійську, знову розділили на три губернії: Катеринославську, Таврійську і Миколаївську (остання у 1803 р. була перейменована на Херсонську). Після визволення російськими військами Бессарабії з-під гніту султанської Туреччини і включення її за Бухарестським мирним договором 1812 р. до складу Росії в 1828 р. було утворено Новоросійсько-Бессарабське генерал- губернаторство, до складу якого ввійшли Таврійська, Катеринославська і Херсонська губернії, а також Бессарабська область (у 1873 р. перетворена на губернію).

У зв’язку з польським повстанням 1830—1831 рр. царський уряд, прагнучи зміцнити свою владу на Правобережній Україні, утворив тут у 1832 р. Київське генерал-губернаторство, куди ввійшли Київська, Волинська і Подільська губернії. У 1835 р. Слобідсько-Українську губернію перейменували на Харківську.

Таким чином, всі українські землі, що входили до складу Росії, були розділені на дев’ять губерній. Вся адміністративно-виконавча влада в них здійснювалася губернаторами, яких призначав цар за поданням міністра внутрішніх справ, а в повітах — справниками. У 1837 р. повіти розділили на стани, очолювані поліцейськими приставами.

На західноукраїнських землях австрійський уряд зберігав їхню політико-адміністративну роздробленість, що склалася в попередній період історії. Закарпаття залишалося в складі Угорського королівства і підпорядковувалося Братиславському намісництву, складаючи чотири з його округів (комітатів, а потім — жуп). Галичина разом із частиною польських земель (які дісталися Австрії після поділу Речі Посполитої) була виділена в окремий коронний край — «Королівство Галичини і Лодомерії» (тобто Галичини

і Володимирщини, від германізованої назви древньої столиці Галицько-Волинської землі м. Володимира) з центром у Львові. Східна частина цього «королівства», населена українцями, була розділена на 12 округів, один із яких складала Буковина з центром у Чернівцях.