Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Коліївщина, її соціальний і політичний ґрунт

Основною причиною повстання стало посилення соціального і національно-релігійного обмеження прав українців на польських землях.

Навесні 1768 р. у православному Мотронинському монастирі біля Чигирина почало готуватися повстання проти шляхетської окупації. Його ідейним натхненником був ігумен монастиря Мельхіседек Значко- Яворський, а керівником — колишній запорожець Максим Залізняк, якого гайдамаки обрали полковником.

Наприкінці травня 1768 р., виступивши з урочища Холодний Яр (неподалік від Сміли і Чигирина), повстанці звільнили від шляхти десятки сіл і містечок Київщини і Черкащини. На звільненій території скасовувалася панщина і відновлювалося традиційне козацьке самоврядування. На початку літа повстанці підійшли до Умані — добре укріпленої фортеці. Очолювані сотником Іваном Ґонтою надвірні козаки, що повинні були обороняти фортецю, перейшли на бік гайдамаків. 10 червня вони заволоділи містом. На козацькій раді, що відбулася після визволення Умані М. Залізняк та І. Ґонта проголосили приєднання Правобережної України до Росії, сподіваючись на допомогу царського уряду. Тут же М. Залізняк був обраний гетьманом і «князем уманським», а І. Ґонта — полковником і «князем смілянським». Повстання перекинулося на інші райони Правобережжя, де діяли загони гайдамацьких ватажків Семена Неживого, Микити Швачки, Андрія Журби та інших. Тут були знищені королівські органи влади і встановлене народне самоврядування. Поміщицька земля передавалася в руки тих, хто її обробляв, скасовувалися важкі повинності.

Стурбовані посиленням антифеодальної боротьби в Україні, уряди царської Росії і шляхетської Польщі об’єднали свої сили і розгромили погано озброєні загони повстанців.