Зростання економічної могутності Запорожжя, відсутність кріпосництва і відносно демократичний лад козацької «республіки» турбували царський уряд (особливо після селянсько-козацького повстання в Росії під керівництвом О. Пугачова). Крім цього, Катерина II, яка не мала законних прав на російський престол, прагнула використовувати найбагатші землі, що належали Січі, для роздачі своїм прихильникам. Після закінчення російсько-турецької війни 1768—1774 рр., ліквідації Кримського ханства і здобуття Росією виходу до Чорного моря, відпала військова потреба в козацтві на території, що стала внутрішньою частиною імперії. У квітні 1775 р. Катерина II за порадою князя Г. Потьомкіна прийняла рішення про ліквідацію Запорозької Січі (принципове рішення про це було прийняте ще в 60-ті рр. XVIII ст.).

4 червня 1775 р. 10-тисячний російський загін під командуванням генерала Текелія, який повертався з турецької війни, раптово оточив Січ, у якій перебував невеликий 3-тисячний гарнізон (основна маса козаків брала участь у війні на боці російської армії) і зажадав її капітуляції. На військовій раді козаки вирішили не воювати з росіянами, яких вважали своїми «братами» і союзниками. Наступного дня за наказом Текелія із Січі були вивезені боєприпаси, артилерія, військова скарбниця, клейноди й архів. Усі будинки на Січі, крім укріплень, зруйнували (зокрема, 500 козацьких майстерних і торгових домів).

У червні 1775 р. вийшов указ імператорського Сенату, за яким запорожцям було запропоновано записатися в селянський (державних селян, що відбувають замість панщини військову службу) і міщанський стани.