Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Політика царського уряду щодо Запорожжя

10 квітня 1734р. більше 30 тис. запорожців на чолі з отаманом Іваном Білицьким повернулися під владу Росії й у 7 км. від колишньої Чортомлицької Січі на берегах притоки Дніпра р. Підпільної заснували т.зв. Нову (Підпільненську) Січ.

В часи Нової Січі (1734—1775 рр.) надзвичайно пожвавилася господарська діяльність запорожців. У цей період набула розвитку система паланок — самостійних округів Війська Запорозького, центром яких була фортеця і місто навколо неї. Спершу паланок було п’ять, потім вісім, а за деякими джерелами і дев’ять.

В XVIII ст землі Війська Запорозького охоплювали величезну площу степової України. Напередодні ліквідації Запорозької Січі на її землях жило більше 100 тис. дорослих осіб чоловічої статі.

Царський уряд встановив і весь час посилював свій контроль над внутрішнім життям Запорожжя. Вже з 1733 р. Запорозька Січ підлягала безпосередньо генерал-губернаторові, а з 1750 р.— ще й гетьманові. В 1756 р. Запорожжя разом з Лівобережною Україною було передано у відомство Сенату, а з 1764 р.— Малоросійській колегії. З перших днів відродження Січі в XVIII ст. в межах Російської держави царський уряд почав по сусідству з нею створювати своєрідні військові бази-укріплення з гарнізонами «для утримання козаків у належному порядку». Майже в самій Січі (за 2—3 км від неї) для нагляду за діями запорожців у XVIII ст. було збудовано Ново-Січенський ретраншемент для того, щоб перешкоджати кріпакам- втікачам записуватися в козаки та допомагати запорізькій старшині придушувати протести і повстання запорізької маси.

Крім оточення смугою укріплень і створення військових поселень (ландміліційні полки, Українська укріплена лінія, Ново-Сербія, фортеця св. Єлисавети з Новослобідським козацьким полком, Слов’яно- Сербія), для яких прихвачувалися і запорозькі землі, а також встановлення низки урядових гарнізонів (в Усть-Самарському, Ново-Богородицькому, Микитиному, Биркутському й Сокольському) царський уряд йшов на пряме захоплення запорізьких земель і роздачу їх українським та російським поміщикам.