Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Національно-визвольне повстання 1702—1704 рр.

У 1699 р. Польща уклала мирну угоду з Туреччиною і тому не відчувала більше потреби в козацтві. Сейм ухвалив ліквідувати правобережне козацтво, після чого коронний гетьман наказав полковникам розпустити їхні полки. Після захоплення польськими військами узимку 1702 р. декількох козацьких міст на Правобережній Україні, почалося антипольське повстання. Його метою було визволення Правобережної України від польського панування й об’єднання її з Лівобережною Гетьманщиною. Очолив повстання Семен Палій.

У липні 1702 р. повстання охопило всю Київщину, а на початку 1703 р. повстанці вже контролювали значну частину Правобережної України. Повстання поширилося на Волинь і Поділля, дійшовши до Галичини. 15-тисячне польське військо, кинуте на його придушення, не змогло розбити повсталих.

Повстанці С. Палія об’єктивно ставали союзниками шведів, які у той час були у стані війни з поляками. Оскільки з 1700 р. між Росією і Швецією тривала Північна війна, царський уряд відразу відгукнувся на прохання тодішнього польського короля Августа II про надання військової допомоги проти правобережного козацтва. Для цього були використані війська правобережного гетьмана І. Мазепи. Навесні 1704р. вони перейшли Дніпро і зайняли Київщину і Волинь. Семен Палій був заарештований і після тюремного ув’язнення засланий до Сибіру (після звістки про зраду Мазепи він був повернутий в Україну і під час Полтавської битви брав участь у керівництві козаками, які воювали на боці Петра I). Польща, значну частину якої на той час вже окупували шведські війська, не могла реально претендувати на Правобережну Україну. За таких обставин Правобережжя опинилося під владою І. Мазепи і фактично ввійшло до складу Гетьманщини.