Коломацькі статті 1687 р. були підписані в м. Коломаку новообраним гетьманом І. Мазепою (зі старшиною) і представниками московського уряду.

Коломацькі статті, в основі яких лежали Глухівські статті 1669 р., мали 22 пункти, з яких 5 статей були новими. Підтверджувалися права і вольності, «даровані» царем гетьманові Б. Хмельницькому, козацький реєстр визначався в 30 тис. чол.

Разом із тим, закріплювалося посилення царської влади на Лівобережній Україні й обмеження української автономії. Так, гетьман не мав права зміщувати генеральну старшину без царського дозволу, а старшина — переобирати гетьмана.

Козацькій старшині надавалися різні привілеї: свобода від будь-яких податків і натуральних повинностей, повне володіння своїми землями, косовицями, лісами, млинами тощо. Якщо раніше цар міг видавати жалувані грамоти на маєтки тільки особам, що одержали ці маєтки за гетьманськими універсалами, то тепер законну силу мали будь-які царські грамоти, видані без універсалів. Найбільш заслуженим із числа старшин обіцяно було надавати дворянські звання.

Згідно з Коломацькими статтями половина конфіскованого майна колишнього гетьмана І. Самойловича переходила до царської, а половина — до гетьманської скарбниці. На гетьмана покладалось зобов’язання суворо заборонити українським купцям торгівлю тютюном і горілкою в Росії (це порушувало царську монополію), а також усяку торгівлю з Кримом.

Гетьманові заборонялося мати зносини з іноземними державами. Він не повинний був порушувати «Вічного миру» з Польщею, і був зобов’язаний на вимогу царя посилати свої війська проти Криму. Старшина і козаки повинні були стежити за гетьманом, і доносити цареві про спроби зради з його боку. Московські воєводи з царським військом залишалися в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині й Острі, хоча за договором і не повинні були втручатися в місцеві справи. Для «охорони» гетьмана виділявся полк московських стрільців, який козацтво повинне було утримуватися за свій рахунок.