Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Політичний устрій Гетьманщини і Слобідської України в другій половині XVII ст.

Наприкінці XVII ст. на Лівобережжі існувало 10 полків, котрі одночасно були адміністративно- територіальними і військовими одиницями.

Вищою посадовою особою в Гетьманщині був гетьман, який обирався Старшинською радою. Генеральна військова рада з часів Богдана Хмельницького утратила своє значення і щорічну періодичність, скликаючись лише для схвалення обрання гетьмана Старшинською радою. Остаточно затверджував гетьмана цар. Влада і повноваження гетьмана визначалися спеціальними статтями (умовами), що укладалися між гетьманом і царем. Гетьман, зокрема, мав право надавати старшині у власність землю за службу, призначати на посади. Він визначав також напрямки внутрішньої політики Гетьманщини, умови переговорів або листування з урядами інших держав.

Старшинська рада була дорадчим органом при гетьмані. До її складу входили гетьман і генеральна старшина і полковники. Безпосереднє діловодство покладалося на Генеральну військову канцелярію, що підкорялася генеральному писареві і гетьманові.

Полком керував полковник з полковою старшиною. Посада полковника була виборною. Він очолював адміністрацію полку, затверджував судові постанови, роздавав полкові землі, а також командував полком під час походів. Полки розділялися на сотні, на чолі яких стояли виборні сотники і сотенні писарі.

Подібний політичний устрій існував і на Слобожанщині. Особливості органів влади тут визначало те, що полковники, які очолювали переселенців, були, на відміну від Гетьманщини, засновниками полків. Тому вони користувалися ще більшою владою, обиралися довічно, а найчастіше і могли передавати свою посаду в спадок.

Крім того, у Слобідській Україні посади гетьмана не існувало, не було і генеральної старшини. Слобідські полковники підкорялися безпосередньо бєлгородському воєводі. Обрання полковників узгоджувалося з воєводою і затверджувалося безпосередньо царем.