Територія Слобідської України охоплювала сучасні Харківську, Сумську, північ Донецької і Луганської областей, а також південні частини Воронезької, Курської і більшої частини Білгородської областей нинішньої Російської Федерації. До XVII ст. ці землі на кордоні з татарським Диким Полем номінально знаходилися під владою російського царя. Насправді ж вони були майже незаселеними, оскільки через них проходили традиційні шляхи вторгнення татар у Росію і Україну. У середині XVII ст. у зв’язку з руйнуванням Правобережної України під час Національно-визвольної війни і Руїни сюди почалося масове переселення українців.

У1652 р. тисяча козаків з-під м. Острога на Волині на чолі з полковником Іваном Дзиковським з родинами і всім господарством прийшли в басейн рік Тихої Сосни й Острогощі. Тут вони заснували місто Острогозьк, що стало полковим центром. У тому ж році група переселенців з м. Ставище Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим заснувала м. Суми. У 1654 р. біля злиття рік Лопань і Харків, був заснований Харків.

Царський уряд, зацікавлений у колонізації прикордонних земель і захисті їх від татар, надавав переселенцям значні пільги — право безкоштовного заняття земель («займанщина»), свободу від сплати податків, збереження традиційного козацького устрою і самоврядування в обмін на безкоштовне несення військової служби. Вільні поселення, що виникали — «слободи» дали назва всьому регіонові: Слобідська Україна, або Слобожанщина.

В міру збільшення на Слобожанщині козацьких громад вони організовувалися в звичайні для українських козаків військові й адміністративно-територіальні об’єднання — полки. В другій половині XVIIст. у Слобідській Україні було створено 5 таких полків: Острогозький, (1652 р.), Охтирський (між 1655 і 1658рр.), Сумський (1658—1959рр.), Харківський (1659—1960рр.) та Ізюмський (1685р.).