Епоха «Великої Руїни» на Правобережжі (60—70-ті рр. XVII ст.) — період ослаблення Української держави, викликаний боротьбою старшинських угруповань за гетьманську владу й інтервенцією сусідніх держав.

У ході війни за гетьманство на Правобережній Україні П. Дорошенко змусив відмовитися від претензій на булаву ставленика Речі Посполитої М. Ханенка і кримського ставленика П. Суховія. У цю боротьбу активно втручалися Польща, Туреччина і Росія. Наприкінці свого гетьманства П. Дорошенко прийняв турецький протекторат, але під тиском запорожців, лівобережних козаків і частини полків Правобережжя змушений був присягнути російському царю і відмовитися від влади. Однак, Туреччина, не бажаючи втрачати українські землі, у 1677—1678рр. двічі вторгалася на Правобережжя. Не бажаючи втягуватися у війну з Туреччиною, Росія припинила воєнні дії в Україні. Турецька влада на Південній Київщині і Поділлі здійснювалася під прикриттям маріонеткового уряду Ю. Хмельницького (якого султан у 1677 р. призначив гетьманом і «князем малоросійської України»).

У 1681 р. Росія підписала з Туреччиною Бахчисарайський договір, визнавши її права на Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля. З відмовою Росії від Правобережної України її продовжували шматувати Туреччина і Річ Посполита. Польські війська локальними, але ефективними ударами поступово заволоділи більшістю захоплених турками міст.

Воюючи з Туреччиною, Польща прагнула стабілізувати відносини з Росією. Таку ж ціль і з тих самих причин переслідувала і Росія. Усупереч волі українського народу Росія і Польща в 1686р. уклали між собою «Вічний мир», який закріплював основні положення Андрусівського миру. Тим самим російський уряд знову продемонстрував свою відмову від зобов’язань 1654р. відносно України.

В епоху «Руїни» від воєнних дій, епідемій, захвату у рабство і переселень утрати населення в Правобережній Україні досягли 85—90%. Були зруйновані майже всі міста України. Наслідками цієї епохи стали втрата Україною незалежності і розчленовування її між сусідніми державами.