Павло Тетеря в 1663—1665 рр. був обраний правобережними козаками гетьманом замість Ю. Хмельницького, що призначив його своїм спадкоємцем. Лівобережне козацтво, не прийнявши Переяславського договору 1659 р., продовжувало визнавати владу російського царя.

Тетеря проводив політику, спрямовану на об’єднання Правобережної і Лівобережної України під своєю владою. Для цього він намагався перетягнути на свій бік наказного лівобережного гетьмана Якима Сомка, згуртувати навколо себе старшинську верхівку (роздаючи своїм прихильникам гроші і землі), пробував заручитися допомогою Польщі і Туреччини.

Це відштовхнуло від нього частину козаків, селян і міські низи, що стали орієнтуватися на лівобережне козацтво, яке знаходилося під владою Росії. Разом із польськими і татарськими військами гетьман спробував установити свою владу на Лівобережжі, але його похід закінчився провалом. Проти польських окупантів і їхнього союзника П. Тетері піднялася хвиля повстань. До кінця року основні вогнища народного повстання були придушені, а територія Правобережжя перетворилася на руїни. Загинуло близько 100—120 тис. чол., десятки тисяч були захоплені в полон кримськими татарами.

Запідозривши змову проти себе в середовищі правобережної старшини, П. Тетеря домігся від польської влади ув’язнення архімандрита Гедеона (Ю. Хмельницького) і розстрілу І. Виговського (котрий став на той час польським сенатором і київським воєводою).

Однак, наростаюче народне повстання проти гетьманської влади, підтримане запорожцями під проводом І. Сірка і лівобережним гетьманом І. Брюховецьким, змусило П. Тетерю в червні 1665 р., захопивши гетьманські клейноди і військову скарбницю, утекти до Польщі. Правобережжя залишилося без гетьмана.