Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Іван Виговський — гетьман України (1657—1659 рр.) і основні напрямки його державної політики

Обійнявши посаду генерального писаря, І. Виговський став найближчим сподвижником гетьмана. Після смерті Б. Хмельницького старшинська рада, що відбулася в Чигирині у вересні 1657 р. обрала І. Виговського гетьманом до повноліття Юрія Хмельницького, а на старшинській раді в Корсуні в жовтні 1657 р. він був проголошений повноправним гетьманом.

І. Виговський продовжив зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького на зміцнення особистої влади гетьмана і укріплення Української держави. Уже на Корсунській раді на противагу російському впливові ним були укладені договори зі Швецією і Кримським ханством, а в 1658р. — Гадяцький договір з Польщею.

У внутрішній політиці І. Виговський орієнтувався на козацьку старшину, надаючи їй різні пільги і земельні володіння. Це призвело до збільшення поборів та експлуатації рядового козацтва і селянства. Виговський сприяв і частковому відновленню шляхетського землеволодіння в деяких південних полках.

Це викликало виступ проти гетьмана запорожців на чолі з кошовим отаманом Яковом Барабашем і частини реєстрового козацтва, очолюваного одним із претендентів на гетьманство полтавським полковником Мартином Пушкарем. У жовтні 1657 р. гетьманові удалося придушити заколот на Січі, однак, вже в лютому 1658 р. запорожці за підтримки московського уряду знову повстали. За рахунок значних поступок (збільшення російських гарнізонів в українських містах, ріст податків і т.д.) І. Виговському удалося домовитися з Москвою й у тому ж лютому він скликав у Переяславі нову Раду, яка підтвердила його повноваження.

Для зміцнення свого становища гетьман майже відразу після переобрання на новий термін уклав союз із кримськими татарами. За допомогою 40-тисячної татарської орди і сербських найманців у травні 1658р. він розгромив внутрішню опозицію (М. Пушкар загинув, Я. Барабаш потрапив у полон і був страчений) і зруйнував Полтаву. У результаті цієї каральної експедиції загинуло близько 50 тис. чол. Однак союз із кримським ханом відштовхнув від І. Виговського багатьох його однодумців.

Розправившись з опозицією, яка підтримувала царський уряд, І. Виговський пішов на повний розрив з Москвою. До боротьби з Росією він спробував залучити Річ Посполиту, уклавши з нею Гадяцький договір 1658р. Після цього цар оголосив І. Виговського зрадником, оголосивши йому війну.

Навесні 1659 р. 150-тисячна російська армія вторглась в Україну. Велика перемога гетьманських військ у Конотопській битві в 1659 р. відкривала перспективу для успішного завершення війни з Росією, однак на цей час посилився антигетьманський рух на Лівобережжі. Скориставшись цим, царський воєвода O. Трубецькой перейшов у наступ і зайняв Переяслав.

У той же час погіршилося становище гетьмана і на Правобережній Україні, де опозиція (І. Богун, I. Золотаренко, Я. Сомко, П. Дорошенко, І. Сірко) згрупувалася навколо Ю. Хмельницького. Намагаючись врятувати ситуацію, І. Виговський прибув у табір опозиції під Германівкою, скликавши там «чорну раду», але козаки навіть не захотіли слухати його пояснень. Він змушений був тікати, склавши гетьманську булаву.