Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Українсько-московська міждержавна угода і Березневі статті

Після довгих вагань і обговорень Земський собор, який відбувся в Москві 1 жовтня 1653 р. звільнив царя від присяги на мир з Польщею і «присудив» його «прийняти під свою руку» «гетьмана Богдана Хмельницького і усе Військо Запорозьке з містами і з землями». 31 грудня до Переяслава прибуло московське посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним, а 6 січня 1654 р. — Б. Хмельницький і численні представники старшини. 8 січня 1654р. у Переяславі відбулася «всенародна» Рада за участю представників від усіх станів українського суспільства, котра обрала сюзереном московського царя. Для остаточного оформлення договору до Москви було відправлене посольство козацького війська на чолі з генеральним суддею Зарудним. Воно доставило «прохання» гетьмана до царя з 23 пунктів, які одержали назву «Березневі Статті» або «Статті Богдана Хмельницького». У ході переговорів, які велись у Москві між представниками гетьмана і російським урядом, ці статті були змінені і скорочені до 16 пунктів.

Домовленості між Україною і Росією не були оформлені єдиним документом. Умови взаємин між ними були зафіксовані в протоколі московських переговорів, гетьманських Березневих статтях і відповідях на них, а також у жалуваних грамотах царя. Збереглися лише копії цих документів, очевидно, частково фальсифіковані. Умовно ці документи об’єднують за назвою «Переяславський договір», основу якого складають змінені в Москві Березневі статті Богдана Хмельницького.

Відповідно до договору, Україна зберігала усі свої колишні порядки, своє особливе законодавство, судоустрій і управління під владою виборних старшин і гетьмана, який обирався «вільними голосами». Гетьман мав право приймати послів і підтримувати відносини з іноземними урядами, за винятком Польщі і Туреччини. Всі українські стани і міста зберігали свої старі права і вольності, число козацького реєстру збільшувалося до 60 тис. Крім того, передбачалась можливість формування і «охочих» полків з тих, хто не ввійшов до реєстру. Гетьманський уряд зобов’язувався сплачувати невелику подать государеві. Збір податі покладався на місцевих урядників, без утручання російських збирачів. Цар брав на себе обов’язок захищати Україну своїми військами і зовсім звільнити її від домагань Польщі. При цьому він ухилився від зобов’язань щодо утримання козацького війська. Царський уряд також одержував право затверджувати на посаді новообраного гетьмана, що давало йому можливість проводити на цю посаду зручних для себе людей.