Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Зовнішня політика Б. Хмельницького

Зовнішня політика Б. Хмельницького мала головною метою не допустити антиукраїнського союзу Польщі з іншими державами і забезпечити прихильне ставлення до України сусідніх держав — насамперед Туреччини, Кримського ханства і Росії, щоб уникнути війни на два фронти. Ще із самого початку Визвольної війни Б. Хмельницький заручився підтримкою кримських татар і зміг домогтися нейтралітету Туреччини. Важливим для України було і забезпечення нейтралітету Литви. Цей нейтралітет був забезпечений не дипломатичним шляхом (хоча такі спроби були), а через організацію гетьманськими посланцями селянських повстань у самій Литві. Б. Хмельницький намагався підтримувати добросусідські відносини з Молдавією, Валахією, Трансільванією. Починаючи з 1648 р. гетьман неодноразово намагався знайти підтримку у православної Росії, обіцяючи натомість визнати васальну залежність від її царя Олексія Михайловича. Крім того, гетьман шукав військового союзу і з іншим потенційним супротивником Речі Посполитої — Швецією.

Битва під Берестечком

У лютому 1651 р. поляки порушили мирний договір. Королівська армія вторглась на Брацлавщину. Воєнні дії відновилися і йшли зі змінним успіхом.

Найбільший бій Визвольної війни відбувся під Берестечком на Волині. Тут 18 червня 1651 р. зустрілися 150-тисячна королівська і 100-тисячна козацька армії. На боці козаків виступив також 50-тисячний загін татарської кінноти на чолі з ханом Іслам-Ґіреєм. Після триденних боїв намітилася перевага на користь повстанців. Однак, татари, зацікавлені не в перемозі козаків, а у взаємному ослабленні воюючих сторін, відступили зі своїх позицій. Коли Б. Хмельницький, спробувавши їх зупинити, прибув до хана, татари взяли його в полон. Поляки оточили козацький укріплений табір, штурмуючи його протягом десяти днів. Командування повстанською армією перейшло до полковника Івана Богуна, який зміг прорвати оточення і відвести більшу частину армії на Київщину. Успіх поляків під Берестечком був підтриманий наступом з півночі литовських військ під керівництвом литовського гетьмана Януша Радзивілла. На початку вересня польська і литовська армії з’єдналися на Київщині. І хоча повсталі завдали їм ряд відчутних ударів, це не могло змінити становища, у якому опинилися українці через значні людські і територіальні втрати. Крім того, в обох воюючих сторін почалися проблеми з продовольством і фуражем. Б. Хмельницький змушений був знову погодитися на переговори.

Білоцерківський мирнии договір

18 вересня 1651 р. у м. Біла Церква між поляками та Б. Хмельницьким був підписаний новий мирний договір. Відповідно до нього оголошувалася загальна амністія, реєстр скорочувався до 20 тис., козацька територія обмежувалася Київським воєводством, шляхта поверталася у свої маєтки, а гетьман (Б. Хмельницький був визнаний довічним гетьманом) позбавлявся права зносин з іноземними державами. Питання про скасування церковної унії навіть не порушувалося.

Битва під Батогом

Новий мирний договір і спроба його реалізації викликали новий вибух обурення та збройного опору, особливо на основних козацьких землях — у Наддніпрянщині, на Чернігівщині і Полтавщині. Б. Хмельницький після короткого перепочинку знову очолив боротьбу українського народу проти гнобителів. У травні 1652р. українська армія під командуванням старшого сина гетьмана — Тимоша Хмельницького атакувала польський укріплений табір під горою Батіг на Вінниччині. Поляки, сподіваючись на підхід підкріплення, збудували занадто великий табір, і власних сил на оборону всього периметра у них не вистачало. Скориставшись цим, козаки за підтримки татарської кінноти штурмували табір одночасно з усіх боків. До вечора польське військо було цілком розбите, командуючий ним гетьман Калиновський загинув. Довідавшись про поразку Калиновського, польське військо, яке йшло йому на допомогу, повернуло назад. Успіх бою сприяв розгортанню народного повстання на Брацлавщині і Чернігівщині. Шляхта була змушена тікати з козацьких земель. Кордон із Польщею установився в рамках, передбачених Зборівським договором.

Жванецька облога

Восени 1653 р. 40-тисячна польська армія на чолі з королем вторглася в Україну. Поляки улаштували укріплений табір під Жванцем поблизу Кам’янця-Подільського. Українська армія за підтримки татар взяла в облогу табір. Облога продовжувалася з вересня по грудень і цілком виснажила польську армію. В таборі почався голод і хвороби. Однак, 5 грудня 1653 р. татари знову зрадили Хмельницького в обмін на дозвіл польського короля брати ясир на українських землях. У відношенні України поляки обіцяли відновити дію Зборівського договору.

Молдавські походи

Православне Молдавське князівство (яке перебувало у васальній залежності від турецького султана) розглядалося Б. Хмельницьким як один із можливих союзників України. Однак, молдавський господар (князь) Василь Лупу проводив пропольську політику. У1650р. Хмельницький у союзі з татарами вторгся в Молдавію, зайняв її столицю Яси і змусив В. Лупу відмовитися від союзу з Польщею, узявши з нього обіцянку видати свою дочку Розанду заміж за Тимоша — старшого сина гетьмана. Після Берестецької битви В. Лупу відмовився від своїх обіцянок. У середині 1652р. після битви під Батогом Тиміш Хмельницький з військом вступив у Молдавію, одружився з Розандою і змусив В. Лупу відновити союз з Україною. Однак, після відходу козацького війська з Молдавії Валахія і Трансільванія за підтримки поляків зайняли Яси і скинули В. Лупу з престолу. У квітні 1653р. українська армія на чолі з Тимошем Хмельницьким розбила війська нового господаря, повернувши князівство В. Лупу. Незабаром В. Лупу знову був скинутий, Тимош змушений був повернутися в Молдавію, де українське військо потрапило в облогу у фортеці Сучава. Під час цієї облоги в серпні 1653р. Тиміш Хмельницький загинув. Таким чином, спроба Б. Хмельницького створити персональну унію між Україною і Молдавією зазнала невдачі.

Відносини з Московською державою (Росією)

Православна Росія, котра мала спільну з Україною історію і відносно близьку культуру, традиційно розглядалася українським козацтвом як потенційний союзник у боротьбі за «православну віру». Починаючи з 1648р. Б. Хмельницький неодноразово звертався по допомогу до російського царя, у тому числі за посередництвом східних православних патріархів. Уряд Росії вагався між бажанням завдати вирішального удару своєму споконвічному ворогові — Польщі та острахом, що поразка останньої посилить позиції інших її потенційних супротивників — Швеції і Туреччини.

Зв’язана з Річчю Посполитою мирним договором, Московська держава не квапилася надавати військову підтримку Україні, незважаючи на співчуття, яке викликала у більшості російського населення боротьба українців проти Польщі. Так, у 1650 р. Земський собор заборонив вивіз російського хліба в Польщу і Литву і збільшив його вивіз в Україну, була введена безмитна прикордонна торгівля з нею. Однак, такого роду допомоги Україні було недостатньо, і Б. Хмельницький змушений був пригрозити цареві, що у разі його відмови від союзу з Україною він перейде під протекторат Туреччини.