Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Причини, характер і рушійні сили Національно-визвольної війни

Напередодні визвольної війни більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої (Польщі), феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. У відношенні України Польща проводила колоніальну політику, спрямовану на ополячення і покатоличення населення.

Православне населення було обмежено в правах: шляхта не мала права обіймати державні посади; міщани не могли брати участь в органах міського самоврядування і повинні були селитися в спеціальних православних кварталах за зразком єврейських гетто. Права і свободи, надані міщанам магдебурзьким правом, повсюдно порушувалися. Міщани, особливо в приватновласницьких містах (що належали феодалам) обкладалися високими податками, виконували різні повинності.

Селяни платили ряд податків (подимне, поволовщину та ін.) і відпрацьовували панщину, причому панщина постійно збільшувалася й у 40-ві роки досягла 5—6 днів на тиждень на Волині й у Галичині, 3—4 днів — на Київщині, Брацлавщині і Поділлі.

Навіть реєстрові козаки, що перебували на службі у короля, страждали від сваволі старшини, котра призначалася зі шляхти і змушувала козаків відпрацьовувати численні повинності на свою користь. Відповідно до «Ординації» 1638 р. до реєстру було включено тільки 6 тис. козаків. Інші повинні були повернутися у кріпосний стан.

Відбудована Кодацька фортеця з гарнізоном, який складався з полку реєстровців, повинна була цілком контролювати становище на Запорожжі, не допускаючи приходу на Січ нових козаків і не випускаючи запорозькі чайки в море. Крім того, запорожці були обкладені численними податками.

Таким чином, у 40-ві роки XVII ст. на українських землях Речі Посполитої різко посилилися соціальні і національно-релігійні протиріччя між українським населенням і польсько-католицькою шляхтою.

Розпочавшись з повстання козаків і «покозаченого» населення Подніпров’я, війна під керівництвом Б. Хмельницького незабаром набула характеру всеукраїнської національно-визвольної,

антифеодальної й антикатолицької війни. На початку цієї війни Б. Хмельницький ставив собі за мету домогтися визнання привілеїв козацтва і зрівняти в правах православне населення з католицьким у рамках державної системи Речі Посполитої. Але втягнення до війни широких народних мас, складання в ході війни українського національного державного утворення — Гетьманщини — привели лідерів повстанського руху до розуміння необхідності боротьби за створення української держави.