Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

§ 8. Культура України в XVI — першій половині XVII ст.

Умови національно-культурного відродження в Україні

У Великому князівстві Литовському склалися сприятливі умови для розвитку української культури. Збираючи у своїй державі землі Київської Русі, литовські князі офіційно підтримували і відродження її культури разом із православ’ям і давньоруською мовою, котра одержала статус державної. Ситуація змінилася, коли українські землі потрапили під владу Польщі. Маючи розвинуту культуру, орієнтовану на західноєвропейський католицький світ, поляки прагнули до витіснення української культури, в основі якої лежало православ’я. У той же час через Польщу в Україну проникали ідеї Відродження, Реформації і Контрреформації, поширювалася європейська система освіти. Поєднання українських культурних традицій з цими ідеями стало основою національно-культурного відродження в Україні XVI — першої половини XVII ст.

Розвиток української мови

Від часів Київської Русі в Україні продовжувалася традиція застосування двох літературних мов: книжної стародрукованої мови (у другій половині XVI ст. її називали простою мовою) і українського різновиду церковнослов’янської мови — так званої слов’яно-руської мови. Проста мова була наближена до мови розмовної і використовувалася надзвичайно широко. Нею писалися найбільш різноманітні судові й урядові документи, проповіді, полемічна література, повчальна поезія, літописи. Найближчою до тодішньої розмовної української мови була «проста» мова урядових документів.

Церковні книги писалися церковнослов’янською мовою, яка хоча й зазнавала впливу від розмовної, однак, залишалася незрозумілою народу. Саме тому для потреб церкви також почали застосовувати стародруковану просту мову. З другої половини XVI ст. почали з’являтися переклади на просту мову церковних текстів — Пересопницьке Євангеліє, Крехівський «Апостол», Волинське Євангеліє.

Таким чином, найважливішою рисою розвитку української мови XVI — першої половини XVII ст. було утвердження літературно-письмової мови на народно-розмовній основі.

Освіта

З часів Київської Русі на українських землях шкільна освіта мала церковний характер. За традицією школи діяли при церквах і монастирях. Дітей навчали письму церковнослов’янською мовою, основам арифметики, молитвам і співові. Спочатку такі школи існували у найбільших містах, згодом їхня кількість зросла. В другій половині XVI ст. вони діяли у Львові, Стриї, Рівному, Кременці, Заблудові, Володимир- Волинському, на Житомирщині і Київщині.

З проникненням в Україну ідей Реформації з’явилися протестантські школи — насамперед, німецькі і вірменські. Вони, зокрема, були засновані в Гощі, Белзі, Львові, Берестечку, Хмільнику.

Контрреформаційний рух викликав виникнення в Україні системи єзуїтських шкіл і колегіумів, головною метою яких було масове навернення українців у католицтво.

Таким чином, в Україні діяли різні за рівнем викладання і релігійною приналежністю школи, що сприяли поширенню й організації освіти. Разом із тим, іновірні школи, особливо уніатські і католицькі, відстоювали загарбницькі цілі польських магнатів і шляхти, будучи знаряддям національного і соціального поневолення українського народу.

Острозька академія

Острозька академія почала свою діяльність як православна школа в 1576 р. у м. Острог з ініціативи власника міста, найбільшого православного магната князя Костянтина-Василя Острозького. Її метою було протистояння польській мовній і релігійній експансії, а також відродження і розвиток української культури.

В Острозькій школі докладно вивчалися мови — церковнослов’ янська, грецька і латинь. Навчання складалося з вивчення «семи вільних наук» — граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії, музики.

Острозька академія припинила свою діяльність після смерті князя К. В. Острозького. Його внучка Анна- Алоїза Ходкевич, вихованка єзуїтів, відкрила замість неї єзуїтський колегіум.

Братські школи

Необхідність протидіяти наступу католицької культури викликала появу православних шкіл при міських братствах. Перша така школа з’явилася при Львівському братстві. Основи організації Львівської школи і її програма були викладені в статуті «Порядок шкільний» (1586 р.), що став зразком для інших братських шкіл України. Статут передбачав православно-слов’янський і всестановий характер освіти. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. братські школи почали створювати скрізь в Україні. До початку XVII ст. їхнє число досягло 30.

Утримувалися школи на кошти братств і за рахунок плати за навчання, бідні ж і сироти навчалися безкоштовно. При цьому від педагогів статут вимагав «учити і любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт, злиденних і тих, котрі ходять по вулицях, просячи милостиню».

Братські школи, так само як і Острозька академія, були слов’яно-греко-латинськими. Крім названих мов, у них вивчалися вже згадані «сім вільних наук». Основна увага приділялася вивченню церковнослов’ янської і української книжних мов.

Києво-Могилянська академія

Києво-Могилянська академія (спочатку Київська колегія) була заснована Київським митрополитом Петром Могилою як православний вищий навчальний заклад. В академії мали право навчатися представники всіх станів.

Повний курс навчання тривав 12 років. В академії було вісім класів, а кількість предметів перевищувала 30. Основу навчальних предметів складали «сім вільних наук», які об’єднувалися в «тривіум» (граматика, риторика, діалектика) і «квадріум» (арифметика, геометрія, астрономія, музика).

У перших чотирьох класах академії вивчалися мови: українська, церковнослов’янська, грецька, латинська і польська. Усі вищі науки в Києво-Могилянській академії викладалися, як і в Західній Європі, латиною. Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єдиним вищим православним навчальним закладом для України, Східної Європи й усього православного світу.

Початок друкарства

Ще в 1491 р. у тодішній столиці Польського королівства Кракові майстер Швайпольт Фіоль надрукував у своїй друкарні чотири богослужебних книги церковнослов’янською мовою: «Осьмогласник», «Часослов», «Тріодь пісна» і «Тріодь цвітна». На початку XVI ст. з’явилися друковані книги білоруса Георгія (Франциска) Скорини. У1517р. у Празі він надрукував кирилицею «Псалтир», а 1519 р. «Біблію руську». У 1525р. у столиці Литви Вільно він видав «Апостол» і «Малу подорожну книжицю». Найбільшим центром друкарства в Україні стала друкарня Києво-Печерської лаври, відкрита в 1615 р.

«Граматику словенську» видав у Вільно український учений Лаврентій Зизаній. Він був також автором «Лексису» — першого українського друкованого словника, де церковнослов’янські слова перекладалися українською мовою.

Великий вплив на розвиток української науки й освіти справила «Граматика» Мелетія Смотрицького, видана в 1619р. Протягом двох сторіч вона була основним підручником граматики церковнослов’янської мови в школах України, Білорусії, Росії, Болгарії і Сербії.

Поширенню друкарства в Україні сприяла діяльність російського першодрукаря Івана Федоровича (Федорова). Після ряду переслідувань у Московській державі, він на початку 70-х рр. XVI ст. прибув до Львова. У створеній на кошти львівських міщан друкарні в 1574р. Іван Федорович надрукував церковну книгу «Апостол».

У тому ж році у Львові в друкарні Івана Федоровича вийшов перший український друкований підручник — «Буквар». В Острозі, куди його запросив князь К.-В. Острозький, в 1580р. Іван Федорович видав Новий Заповіт (Євангеліє), а в 1581 —Острозьку Біблію— перше повне друковане видання Біблії церковнослов’янською мовою.