Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Значення козацько-селянських повстань у розгортанні національно-визвольної боротьби українського народу

Повстання 20-30-х рр. XVII ст. виділили козацтво як керівну силу в боротьбі з польсько-католицькою експансією на українські землі. Боротьба козацтва за свої права одержала підтримку всіх верств українського населення, оскільки більшість українців жадали отримати козацькі привілеї (це проявилося в такому явищі як масове «покозачення» селян і міщан). У ході повстань козацтво перетворилося на великий організований стан, що дозволило його вождям вже в ході повстань 30-х рр. проголосити метою своєї боротьби визволення всієї України від панського і католицького гніту. Ця мета в той час ще не одержала достатнього визнання в народі, що й обумовило стихійність і локальність окремих виступів, не давши вождям повстань зосередити під своїм керівництвом значні сили. Крім того, козацтво завжди складало лише ядро повсталих. Основна ж їх маса складалася з малоозброєних, ненавчених військовій справі селян, які до того ж пересувалися разом із родинами, що позбавляло повстанців маневреності і змушувало їх обмежуватися оборонною тактикою. При зустрічі з польським військом повстанці закривалися в укріпленому таборі, здатному витримати тривалу облогу, але ефективно атакувати ворога могли лише козацькі підрозділи.

Однак, бойовий досвід, отриманий у ході повстань селянством і міщанами, а також посилення феодального гніту і репресій після придушення козацько-селянських виступів підготували новий етап визвольної боротьби українського народу, який почався через 10 років «золотого спокою» під керівництвом Богдана Хмельницького.