Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Територія Запорожжя, чисельність, заняття, побут та звичаї його населення

Землі козацьких вільностей були визнані за запорожцями ще в XVI ст. польськими королями Сигізмундом I і Стефаном Баторієм. Пізніше автономний статус цих земель підтвердив гетьманським універсалом Богдан Хмельницький. У 1711 р. російський цар Петро I змушений був визнати цю територію Областю Війська Запорозького, а після повернення запорожців під протекторат Росії і заснування Нової Січі в 1734 р. їхні «вольності» були підкріплені указом імператриці Анни Іоанівни.

Центр січових земель розташовувався в області Великого Лугу (нинішній Нікопольський район Дніпропетровської області). На протязі сторіч Січ із різних причин змінювала місця свого розташування. Перша Січ була розташована на острові Мала Хортиця, з кінця 60-х рр. XVI ст. вона була перенесена на острів Томаківка, з 1593 р. - на острів у гирлі ріки Базавлук. З 1638 по 1652 рр. Січ розташовувалася на Микитинському Розі (сучасний Нікополь), а в 1652-1709 рр. - у гирлі ріки Чортомлик. Нова Січ у 1734-1775 рр. розташовувалася на ріці Підпільній. У XVIII ст Область Війська Запорозького охоплювала понад третину сучасної території України, доходячи на заході до Побужжя, на півночі - до р. Орель, на сході упираючись у землі Області Війська Донського, а на півдні - у татарські землі. Ця територія поділялася на вісім основних округів - паланок (три правобережних - Бугогардівська, Кодацька та Інгульська, чотири лівобережних - Протовчанська, Орільська, Самарська та Кальміуська, і одна в гирлі Дніпра - Прогноївська). Сама Січ була укріпленим центром цих земель, населення якого у своїй основі не було постійним - улітку козаки збиралися на Січ, узимку поверталися в села і міста («на волость») та на хутори-зимівники. Постійно на Січі проживало декілька тисяч козаків. Тут можна було зустріти людей різних національностей, серед яких безумовно переважали українці. Жінки і діти на Січ не допускалися. Завдяки своєму демократичному устрою Запорозьке козацтво досить довго уникало гострих соціальних конфліктів в своєму середовищі (вони проявилися пізніше, у другій половині ХVII ст. і значно послабили Січ).

Важливу роль у заняттях козацтва відігравала оборона українських земель від турецько-татарської агресії (з 1479 року Кримське ханство стало васалом Оттоманської Порти - Туреччини), а також захист українського населення від католицької експансії, допомога братствам. Важливу роль у житті козацтва грали військові походи - у першу чергу морські, які організовувалися для грабунку багатих турецьких і татарських міст. Запорізький флот складався з чайок - великих човнів довжиною до 20 м. і місткістю 50-70 чол., на яких козаки спускалися по Дніпру виходили в Чорне море. Чайки ходили як під вітрилами, так і на веслах, оснащувалися гарматами - фальконетами. Основу козацького війська складала піхота, Запорозька артилерія була на той час однією з кращих у Європі. Кінних загонів практично не було, козацька кавалерія як рід військ з’явилася лише за Богдана Хмельницького.

Козаки займалися землеробством і тваринництвом. Важливе місце в господарській діяльності належало відхідництву і посередницькій торгівлі (у тому числі кримською сіллю), а також супроводові купецьких артілей через Дике поле. З початку XVI ст. зявилися козацькі скотарські хутори — зимівники. Наприкінці ХУІІ ст. на козацьких землях в районі річки Бритай масово розвивалося конярство. Козаки, що жили на волості, займалися землеробством, скотарством та торгівлею, однак основним іхнім заняттям вважалася військова служба.

Кріпосного права на новоосвоюваних землях Запорожжя не було. Кожен козак мав право брати участь у раді, користуватися землею, ловити рибу, полювати на спільних землях, які належали Війську. Однак, козацтво з самого початку свого формування не було однорідним, оскільки воно поповнювалося не тільки за рахунок селян, але і міщан, дрібних священнослужителів, зубожілої шляхти. Тому були козаки бідні (голота), заможні і багаті (дуки). Багаті експлуатували голоту, надаючи їй зброю, спорядження, знаряддя праці і забирали за це половину військової здобичі, частину продукції відхідництва або зібраного врожаю. Бідняки також наймитували в господарствах багатих козаків. Переважним типом землеволодіння на запорізьких землях було фермерське. Однак, наприкінці існування Запорозької Січі соціальне розшарування серед козацтва різко посилилося, що стало основною причиною загибелі козацької державності.