Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Українська колонізація Подніпров’я та Запорожжя

Умови Люблінської унії відкрили дорогу польській колонізації Наддніпрянської України. Становище народу погіршувалося ще і тим, що польські магнати і шляхта почували себе в Україні ще більш незалежними від королівської влади, ніж на власне польській території. За польськими законами недворяни (хлопи) не мали права володіти землею. Королівська влада своїми актами підтверджувала право земельної власності винятково за феодалами, котрі, захоплюючи землі селян, посилалися на відсутність у останніх «юридичного» права власності. Магнати, литовське й українське панство силоміць захоплювали землі селян, міщан, дрібної шляхти, перетворюючи їх на фільварки. Збільшення панщини (до 5 днів на тиждень), наступ католицької церкви стали причиною масової втечі селян із Галичини, Західного Поділля й Волині. Відстоюючи свою волю, вони змушені були переселятися на неосвоєні землі Подніпров’я і Побужжя, що межували з Диким Полем (степовою територією, яку контролювали татари), куди поки не поширювалася влада польської шляхти. Цей край приваблював м’яким кліматом, найбагатшим рослинним і тваринним світом, родючим чорноземом. У другій половині ХУІ ст. тут виникло безліч нових слобод і хуторів, населення яких називало себе козаками (від тюркського слова, котре означає вільну, непідвладну нікому людину). Однак, як тільки нові землі освоювалися українськими переселенцями, їх відразу ж захоплювали магнати, що викликало подальшу втечу селян і нову хвилю колонізації Дикого Поля.

Для залучення нової робочої сили на ці землі феодали заселяли їх вихідцями з Волині, Поділля, Полісся, Північної Київщини, надавали переселенцям пільги, звільняли їх від виконання різних повинностей терміном на 20-40 років. Поселення, вільні від повинностей, називалися слободами. Вже в 20-30-тірр. ХУІІ ст. минув термін привілеїв, наданих переселенцям на землі Подніпров’я та Запорожжя, тут повсюдно стала насаджуватися панщина, збільшувалося число податків.