Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Становище української православної церкви

Після Флорентійського церковного собору 1439 р., який прийняв рішення про об’єднання православної і католицької церков під керівництвом папи римського формально єдина колись руська митрополія остаточно розпалася на Московську і Київську. У 1489 р. був проголошений Московський патріархат, глава якого одержав титул патріарха всія Русі. Київська митрополія потрапила в повну залежність від великих литовських князів і польських королів-католиків, котрі роздавали митрополичі і єпископські посади як винагороду за службу. Крім того, був поширений «патронат» магнатів над православними церквами, розташованими на підвладній їм території, в результаті якого церкви фактично перетворювалися на власність магнатів. Традиційна для України виборність православних священиків замінилася практикою призначення їх «патронами». За спеціальними привілеями, які доповнювали Люблінську унію, православні повинні були дістати рівні права з католиками. Однак, реально на території Речі Посполитої православна церква ніколи не мала рівності з католицькою. Польські феодали прагнули ополячити українське населення за допомогою католицької церкви. Крім того, запрошені в Польщу для боротьби з релігійною Реформацією єзуїти розглядали православ’я як єресь («схизму»). Поступово єзуїти домоглися від польського уряду того, що він перестав визнавати офіційний статус православної церкви.