Для виробництва сільськогосподарської продукції на продаж магнати, а потім і шляхта почали створювати фільварки — великі поміщицькі господарства, зганяючи з цих земель селян і переводячи останніх з оброчної залежності на панщину. Спочатку фільварки створювалися в Галичині, на Волині і Поділлі. У Центральній і Східній Україні в цей період їх не було. У фільварках уся земля, разом із селянами, вважалася панською.

Крім панщини, селяни повинні були виплачувати грошові податки (чинш). У1450 р. у Галичині селяни давали з одного лана землі (16—21 га) від 30 до 48 польських грошів, велику міру вівса, що звалася «колодою», і відпрацьовували 14 днів панщини на рік. Через 100 років лан був розділений уже на 2 півлани, від кожного з яких потрібно було здати від 4 до 8 «колод» вівса, а панщина складала 2—3 дні на тиждень.

Разом із заміною натурального оброку на панщину селяни втратили значну частину своїх прав. В українських землях, що належали Польщі, селяни втратили право на самоврядування і копний суд, перейшовши під юрисдикцію поміщика.

Польське право визнавало право землеволодіння тільки за королем, шляхтою і церквою. Селяни не мали права володіти землею і бути вільними.

Наступним обмеженням прав селян була заборона переселятися, кидаючи господарство на землі свого пана. У густонаселених регіонах Галичини і Волині селяни вже на кінець XV ст. були зведені до положення рабів. У рідконаселених районах Карпат і Подніпров’я, у яких відчувалася нестача робочої сили, поміщики йшли на деякі поступки для залучення селян на свої землі, звільняючи їх від ряду повинностей.