Деякі великі українські міста одержали право місцевого самоврядування (Магдебурзьке право). У 1356 р. таке право одержав Львів, у 1374 р. — Кам’янець-Подільський, у 1432 р. — Луцьк, у 1497 р. — Київ. Цими містами керували виборні магістрати, до яких входили: бургомістр або війт (міський голова), радники- «райці» (члени міської управи), лавники (судові засідателі), писар.

Однак Магдебурзьке право поширювалося тільки на католиків, православні міщани не мали права на участь у керуванні містом і ремісничими цехами. Таким чином, провідна політична і господарська роль в містах, що мали Магдебурзьке право, переходила до переселенців — поляків і німців. Православні українці повинні були селитися в ізольованих кварталах, їм заборонялося влаштовувати релігійні процесії і навіть бити в дзвони під час похоронів.