Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Період феодальної роздробленості Русі (XI—XIII ст.)

Цей період характерний безперервною міжусобною боротьбою князів з нападами кочових племен. Сепаратизм став однією з головних причин розпаду єдності Київської Русі, виникнення безлічі політично незалежних князівств. Утвердження нових феодальних відносин, зростання виробництва в сільському господарстві і ремеслі економічно зміцнювали окремі землі, що були слабко пов’язані між собою. У той же час продовжувався процес зміцнення феодальної власності на землю. Старші дружинники-бояри, що складали опору київського князя, ставши землевласниками — вотчинниками, переймалися власними інтересами, борючись за незалежний від центральної влади статус своїх володінь.

Відповідно до норм руського феодального права всі князі Київської Русі як нащадки великого київського князя мали права на спадщину предка, що обумовлювало міжусобну феодальну боротьбу, оскільки кожен князь, вважаючи себе юридично рівним з іншими, намагався і фактично зрівнятися з тими, хто мав більші або багатші володіння. З другої половини ХІ ст. боротьба між різними князівськими родами призвела до того, що старша гілка династії Ярославичів взагалі зійшла з політичної арени.

Прагнення удільних князівств відокремитися від Києва і створити власні держави закріпив з’їзд князів у Любечі в 1097р., на якому було прийнято рішення «кожен нехай тримає вотчину свою». Реальна державна влада перейшла до земель-князівств, що відмовилися визнавати владу великого Київського князя.

Київська Русь поступово перетворилася в державу з багатьма центрами, зв’язаними релігійними, культурними, династичними традиціями. Київ залишився столицею, керованою найбільш сильним князем, який спирався на силу своєї дружини і союзників. Найважливіші питання зовнішньої і внутрішньої політики вирішували з’їзди князів.

Усього в середині XII ст. було 15 князівств, а на початку XIII ст. (напередодні навали Батия) їх нараховувалося вже близько 50. Київ у другій половині XII ст. перестав відігравати роль політичного центру. У 1169 р. ростово-суздальський князь Андрій Боголюбський, користуючись правом старшинства, заволодів Києвом, але відмовився оселитися в ньому, а обрав центром свого князювання місто Володимир- на-Клязьмі. Розорення Києва монголо-татарами в 1240 р. ознаменувало собою кінець Київського періоду Стародавньої Русі.