Володимир Всеволодович Мономах, правлячи прикордонним Переяславським князівством, був найбільш активним прихильником об’єднання князів для боротьби з половцями. Скликані ним для цього з’їзди князів себе не виправдали (Любечський з’їзд 1097р., Долобський з’їзд 1103р.). Після смерті Святополка (1113) у Києві спалахнуло повстання. Мономах, запрошений на київське князювання, видав на поступку повсталим компромісний закон, що полегшував положення боржників, потім він підсилив свої позиції, утихомиривши новгородців.

Володимир Всеволодович активно боровся за відновлення державної єдності Русі. Він зміг об’єднати навколо Києва майже три чверті земель Київської Русі: Київщину, Волинь, Турово-Пінську, Переяславську, Смоленську, Новгородську і Мінську землі. При Мономаху Київ на якийсь час знову став політичним центром великої держави. Великий князь майже єдиновладно розпоряджався усіма військовими силами Русі, направляв їх не лише проти половців, але і проти непокірних васалів і сусідів. У результаті половецька небезпека була тимчасово ліквідована.

Після встановлення свого правління в Києві Володимир Всеволодович уніс ряд змін і доповнень у законодавство — «Руську правду». Так званий «Статут Володимира Мономаха» мав на меті усунути причини народних повстань. Він значно обмежував безконтрольну діяльність намісників і волостелей, що призводила до зубожіння міст і сіл. Цей документ полегшував також становище боржників, обмеживши лихварські відсотки а також права бояр у відношенні закупів (звернених в особисту залежність боржників). Це обмежувало перетворення вільних людей у рабів. У результаті народні виступи проти князівської влади на тривалий час припинилися.

Але, незважаючи на зусилля Мономаха, цілком об’єднати Київську Русь не удалося. Син Мономаха Мстислав Володимирович ( що княжив у 1125—1132 рр.) зміг ще перемогти половців і вислати їхніх князів у Візантію (1129 р.), а також підтримувати відносну єдність держави. Однак після смерті Мстислава у 1132 р. Київська Русь розпалася на ряд самостійних князівств.