Ярослав поділив свою державу між синами і племінниками. Найбільш значні княжіння одержали старші сини. Ізяслав Ярославич одержав Київ, Святослав Ярославич — Чернігів, Всеволод Ярославич — Переяславль Південний. Намагаючись перший час усіляко зберігати єдність Русі і діючи спочатку заодно, Ярославичі не змогли запобігти феодального розпаду держави. Становище ускладнилося натиском половців, у битві з якими Ярославичі потерпіли поразку. Народне ополчення зажадало зброї для опору ворогові. Відмова князя призвела до повстання 1068 р. у Києві. Ізяслав утік у Польщу до свого тестя короля Болеслава. Повсталі кияни на віче проголосили великим князем полоцького князя Всеслава Брячиславича, якого Ізяслав у наступному 1069 р. вигнав з Києва за допомогою польських військ. Незабаром серед трьох Ярославичів виникли чвари, які призвели до повторної втечі Ізяслава в Польщу у 1073 р. Він повернувся в Київ тільки після смерті Святослава в 1076 р., але вже у 1078 р. був убитий у бою. Всеволод Ярославич, що став київським князем, (княжив у 1078—1093 рр.) не зміг стримати процес розпаду єдиної держави. Лише під впливом навал половців (1093—1196 і 1101—1103 рр.) було створено тимчасове об’єднання князів навколо київського князя для відбиття спільної небезпеки. У найбільших центрах Русі в цей час княжили: Святополк Ізяславич у Києві, Олег Святославич у Чернігові, у Переяславлі — син Всеволода Ярославича — Володимир Мономах.