Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Київська Русь за Володимира Великого (980—1015 рр.)

Князювання Володимира стало початком періоду розквіту Київської Русі.

Володимир у 981—993 рр. підкорив вятичів і хорватів, а також литовське плем’я ятвягів. Саме в цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони Русі, у складі якої об’єдналися всі землі східних слов’ян. На півночі вони доходили до Чудського і Ладожського озер, на півдні — до лінії Південний Буг-Рось-Дон, на сході — до межиріччя Оки і Волги, на Заході — до Дністра, Карпат, Німану і Західної Двіни. Давньоруська держава стала найбільшою країною тогочасної Європи.

В зовнішній політиці метою Володимира було, з одного боку, зміцнення південних і східних кордонів Русі, на яких проходила постійна боротьба з кочівниками, а з іншого боку — зміцнення її становища серед християнських держав Європи. Володимир вів активну дипломатичну гру, закріплюючи політичні союзи за допомогою династичних шлюбів. Велике політичне значення мало також офіційне прийняття християнства як державної релігії. Після хрещення Русі розширилися її відносини з Візантією і Священною Римською імперією, з якою у 1013 р. було укладено дипломатичний договір.

При правлінні Володимира відбулося зміцнення держави. Князівські сини і старші дружинники отримали в управління найбільші центри — колишні племінні княжіння. Таким чином, на зміну старій родовій знаті остаточно прийшов клас феодалів, що знаходився у васальній залежності від великого князя Київського і зосередив у своїх руках велику земельну власність. При цьому родоплемінний розподіл східнослов’янських земель змінився територіальним, що ознаменувало остаточне складання держави, яка управлялася призначуваними великим князем намісниками і удільними князями. У результаті цієї реформи всі найбільші феодальні володіння Русі і усі вищі ступні феодальної ієрархії зосередилися в руках одного князівського роду — Рюриковичів.

Ще одною реформою Володимира стало впровадження зводу законів усного звичаєвого права, названого літописцем «Уставом земельним», який згодом став основою першої на Русі писаної збірки юридичних норм «Правди Ярослава» (1016 р.).

В останні роки правління Володимира загострилися його відносини із синами — Святополком і Ярославом, що почали виявляти прагнення до самостійності і виходу з-під влади великого князя. Під час підготовки до військового походу на Новгород у 1015 р. проти Ярослава, який відмовився платити данину Києву, Володимир помер.