Князь Ігор (912-945 рр.), до якого після смерті Олега перейшла князівська влада в Києві, за офіційною версією вважається сином Рюрика (під час його неповноліття Олег відігравав роль регента). Князювання Ігоря почалося з традиційного для князів цього періоду придушення повстань підкорених раніше племен древлян і уличів.
За часів Ігоря на південних кордонах Русі з’явилися нові тюркомовні кочівники - печеніги. У 915 р. Ігорю удалося укласти з ними мирну угода, але вже 930 р. печеніги, підкуплені Візантією, знову напали на Русь.
Ігор здійснив кілька походів на Візантію. Під час першого в 941 р. його флот був спалений «грецьким вогнем» (сумішшю горючих речовин на основі сирої нафти, що під тиском випускалися з бронзових труб, поставлених на візантійських судах). Другий похід 943р. закінчився мирним договором з візантійським імператором, який вирішив за краще без бою відкупитися від варварів.
Підписаний у 944 р. договір Ігоря з Візантією був менш вигідним для Русі, ніж договір 911 р. Він підтверджував тільки основні торговельні інтереси Русі на ринках Візантії, але руські купці позбавлялися права безмитної торгівлі в Константинополі, а руські воїни зобов’ язувалися обороняти кримські володіння Візантії від кочівників.
Антивізантійську спрямованість мав і похід Ігоря 944 р. проти союзника Константинополя, вождя прикаспійських горців Марзубана, у ході якого були узяті великі торговельні міста Дербент, Ширван і столиця Кавказької Албанії місто Бердаа.
Військові походи потребували від князя значних витрат, які покривалися за рахунок збільшення данини із залежних від Києва слов’янських племінних княжінь.
Це викликало описане в літописі повстання древлян у 945р. Князівська дружина, незадоволена недостатніми розмірами зібраної данини, змусила князя з невеликим загоном повернутися назад, для повторного збору. Древляни зібралися на віче, яке вирішило: «Унадиться вовк до овець, то перетаскає всіх, якщо не убити його». Загін Ігоря перебили, а князя стратили.
