Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Виникнення перших державних утворень у Середньому Подніпров’ї. Союзи племен

У середині I тисячоріччя почалося посилення слов’янських племен і одночасне виділення з єдиної слов’янської спільноти східнослов’янських племен. Вищим ступнем розвитку родового ладу були союзи племен, що у ІV-УІІІ ст. стали зародками розвитку держави.

Першим етапом зародження державності у східних слов’ян вважають виникнення в VI - першій половині IX ст. протодержавних утворень - полянського племінного союзу з центром у Києві, дулібо-волинського союзу та ін. Союзи племен поступово переростали в утворення більш високого рівня - племінні князівства.

Про розвиток східних слов’ян напередодні утворення держави в IX столітті говориться в початковому руському літопису «Повість минулих років», основним укладачем якої був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, що жив наприкінці XI - на початку XII ст.

Згідно літопису, на правобережжі середньої течії Дніпра жили поляни, племінним центром яких був Київ; на північ і захід від полян, між ріками Россю і Прип’яттю, жили древляни з центром у Іскоростені; північніше полян і древлян на лівобережжі Прип’яті жили дреговичі; на заході від полян, по верхній течії Південного Буга - бужани і волиняни; південніше полян у Південному Подніпров’ї - уличі, а ще далі на південний захід, у басейні Дністра - тіверці; у Закарпатті - білі хорвати; на лівому березі Дніпра, у басейні рік Сула, Сейм, Десна, доходячи на сході до Сіверського Дінця, жили сіверяни; на північ від сіверян, між верхньою течією Дніпра і Сожа - радимичі; на північ від радимичів, у верхів’ях Волги, Дніпра і Двіни - кривичі, з центром Смоленську; у басейні Західної Двіни по річці Полоті - полочани; у районі озера Ільмень - словени; нарешті, на самому сході регіону розміщення східних слов’ян жили вятичі, що займали басейн верхньої і середньої течії Оки і Москва-ріки.

Територія кожного з цих східнослов’янських племінних союзів була значною і дорівнювала декільком сучасним областям. Союзи об’єднували до десятка племен, назви яких до нас не дійшли. Збереглася тільки загальна назва союзу, котра, як вважають дослідники, могла одночасно бути назвою одного з племен, що входили у союз. Кожне окреме плем’ я, у свою чергу, складалося з великої кількості родів.

У союзах племен, які утворювалися, насамперед для ведення бойових дій, великого значення набував військовий ватажок - князь. Його оточувала родова знать із глав родів - «нарочиті люди», «лучші мужі». Найважливіші питання в житті союзів племен вирішувалися на народних зборах - вічових сходах.

Під час війни збиралося загальплемінне ополчення - «полк», або «тисяча», розділена на «сотні». На чолі їх стояли тисяцькі і сотські. Військову силу ополчення складали всі боєздатні чоловіки. Крім цього, частина воїнів складала постійну військову організацію - дружину. Дружина була спаяною не родовими зв’язками, а спільністю військових і майнових інтересів і вірністю своєму ватажкові. Вона розподілялася на старшу, з якої формувалися посли і князівські управителі, та молодшу. Старших дружинників називали боярами, вони мали свою землю і жили у власних дворах. Молодших дружинників називали гриднями, вони жили при князі й обслуговували його двір і господарство. Ватажок дружини (князь) і його наближені дружинники (бояри) забирали собі більшу і кращу частину військової здобичі. При цьому, однак, ще довгий час зберігалися первісні демократичні установи - народні збори (віче) і рада старійшин. Однак військовий ватажок, підтримуваний дружиною, усі частіше нав’язував свою волю народним зборам, здобуваючи усе більший вплив і владу за рахунок інших старійшин. Опора на дружину дозволяла князеві порушувати племінні традиції управління і суду. Таким чином, йшов процес перетворення органів громадського самоврядування в державні органи. Військова демократія поступово переростала у військово-ієрархічне правління - княжіння. У княжіннях панування князя вже підтримувалося за допомогою військової сили його дружини, котра збирала данину (полюддя) з рядових членів племінного союзу.

До IX ст. процес розкладу родоплемінного ладу завершився. Племінні князювання то об’єднувалися разом, то знову перегруповувалися в залежності від конкретних умов. В устрою цих політичних об’ єднань були присутні риси ранньофеодальної державності.

Одним з таких об’єднань був союз племен, розташований в околицях нинішнього м. Києва (відомий з VI ст.), що став у IX ст. ядром давньоруської держави. На Волині наприкінці VI-VII ст. існувала, відповідно до візантійських і арабських джерел, «держава волинян», яка була союзницею Візантії. Новгородський літопис повідомляє про старійшину Гостомисла, що очолював у IX ст. слов’янське об’єднання навколо Новгорода. Східні джерела дозволяють припустити існування напередодні утворення давньоруської держави трьох великих слов’янських об’єднань: Куяби, Славіїй Артанії. На думку більшості сучасних українських істориків, Куяба (або Куява) локалізувалася навколо Києва. Славія могла займати територію в районі озера Ільмень, таким чином її центром могли бути Стара Ладога або Новгород. Місце розташування третього великого об’єднання слов’ян - Артанії різними дослідниками визначається неоднаково (Рязань, Чернігів, Таманський півострів і т.д.).