Трипільська археологічна культура (яка є локальним варіантом т.зв. культури Кукутені, розташованої в основному на території сучасної Румунії) існувала в період енеоліту, в той час, коли в Єгипті будувалися знамениті піраміди. Сформувалася вона, очевидно, шляхом злиття культур племен, які прийшли зі східного Середземномор’я та Балкан із елементами місцевих культур. Вона проіснувала біля двох тисячоріч (V - початок III тисячоріччя до н.е.), у період свого розквіту охопивши територію в лісостеповій смузі, яка на заході тягнулася до Румунського Прикарпаття, а на сході — до ріки Псел на Сумщині. На пізньому етапі вона обіймала територію у 200 тис. км2 і сягала Північного Причорномор´я на півдні. Елементи цієї культури знайшов при розкопках 1893-1906 рр. археолог Вікентій Хвойка, а свою назву вона отримала від села Трипілля під Києвом.

Основу господарства складало орне землеробство і скотарство. Вирощували пшеницю, ячмінь, горох. Землеробство було екстенсивним, переложним: один раз на 50—70 років ділянки і поселення переносилися на нові місця. Основу стада складала велика рогата худоба. Дрібну рогату худобу і свиней розводили на м´ясо.

Відомо понад 3 тис. поселень та 200 поховальних пам´яток, що відносяться до трипільської культури. На території України виявлено близько тисячі трипільських поселень. Трипільці жили в глинобитних одно- або двоповерхових будинках, причому на першому поверсі звичайно зберігалиреманент, продовольство, тут знаходилася піч, а другий поверх призначався для житла. Будинки стояли впритул один до іншого і з’єднувалися переходами. На ранніх етапах культури поселення були невеликими, складалися із 7—14 жител на площі в 1—2 гектари. Вони розташовані на берегах річок, схилах долин. На пізніх етапах (наприкінці V — у першій половині IV тис. до н. е .) трипільські населені пункти розташовувалися на великій площі - до 400 гектарів, у них проживало від трьох до дванадцяти тис. жителів. Усього відомо близько 20 поселень площею понад 100 гектарів. Вони отримали назву «протоміста». Найбільшим із них вважається Таллянки, де на площі в 450 гектарів розміщувалося 2800 будівель, у яких проживало до 14 тис. осіб. Однак вони не розвилися в справжні міста, оскільки в трипільців існував звичай, переселяючись через кожні 50-100 років на нові ділянки (у зв’язку з виснаженням ґрунту), спалювати свої поселення.

Трипільські племена швидко поширювалися по нових територіях: у V тисячоріччі до н.е. освоєна ними площа складала близько 50 тис. кв. км, у IV - 150 тис. кв. км. Жодна з європейських розвинутих землеробських культур епохи енеоліту не могла зрівнятися з трипільською культурою ні за площі, ні за темпами поширення. Сприятливі природні умови і розвиток різних галузей господарства обумовили значне збільшення населення. Якщо наприкінці першого етапу існування трипільської культури населення складало близько 30 тис. чол., то наприкінці середнього етапу воно досягало вже 410 тис.

Племена, що були носіями трипільської культури, займалися в основному вирощуванням зернових, розводили велику і дрібну худобу. Землю обробляли роговими мотиками. Жали злаки кістяним серпом із кремінними вкладишами. Працюючи таким серпом, хлібороб міг одержати до 10 кг. зерна зі знятого за день врожаю. На місцях поселень виявлено багато зернотерок, на яких зерно перетирали в борошно і крупу.

Менше використовувалися вироби з міді, яка завозилася з Балкан і Карпат. Мідь кували, але могли вже і плавити. Знали витяжку, рубання і пробивання отворів у металевих виробах.

У трипільців було досить розвинуте прядіння і ткацтво, про що свідчать знахідки глиняних пряселець до веретен і гирьок від примітивного ткацького верстата. У спеціальних гончарних печах трипільці виготовляли керамічний посуд - кухонний, столовий і культовий. Він, як правило, розписувався чорною, темно-червоною, білою та жовтою фарбами складним орнаментом, котрий відображав язичницькі та космогонічні погляди жителів.

У трипільців існував культ богині родючості. У центрі населених пунктів споруджувалися родоплемінні культові храми, де приносилися жертви, у тому числі людські.

Трипільське суспільство об’єднувала конфедерація племінних протосоюзів. Основним його осередком була велика родина, яка включала в себе декілька сімей близьких родичів, які проживали в одному будинку і вели спільне господарство.

Деякі історики вважали трипільські племена найдавнішими предками сучасних українців. Цілий ряд рис трипільської культури дають підставу порушувати питання про її роль у формуванні східнословянських землеробських культур, а саме: високий розвиток землеробської культури; розміщення трипільських поселень в районах традиційних українських сіл; велика піч як обов’язковий елемент житла; звичай розписувати печі і стіни; поширеність геометричного орнаменту. В той же час величезний часовий проміжок у кілька тисяч років від розпаду трипільської культури до виникнення племен, які твердо можна назвати слов’янськими, не дозволяє говорити про пряму спадкоємність між ними.

Питання про етнічну приналежність стародавніх трипільців залишається дискусійним. Однак антропологічно трипільці близькі до арменоїдного середземноморського типу (а не до індоєвропейського, до якого відносяться сучасні українці). Антропологічний тип трипільців мав такі риси: дуже темна пігментація, великий горбатий ніс, скошене чоло, кругла голова, гранильна (витончена) будова тіла.

Трипільська культура була споріднена енеолітичним землеробським культурам Дунайського басейну, Балканського півострова і Малої Азії, але в процесі поширення на нові східні території включала в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних і енеолітичних культур.

У першій половині III тис. до н. е. трипільська культура розпалася на окремі локальні групи.

Її зникненню могли сприяти і порушення екологічного балансу в результаті екстенсивного ведення господарства, і деяке похолодання клімату одночасно з підсиханням степів (які колись були більш вологими), і натиск степових кочових племен, що прийшли зі сходу і північного сходу. Частина трипільців могла бути асимільована землеробськими племенами лісостепової зони.