У первісному суспільстві, при повному достатку благ, які дане суспільство споживало, проблема порядку доступу до них не була першочерговою. Крім того, необхідність колективного ведення господарства через відносну примітивність існуючих на той час знарядь присвоєння та виробництва диктувала суспільну власність на основні засоби виробництва. Монополізація будь-якою із тогочасних соціальних груп ресурсів влади була неможливою, оскільки не відбувалася концентрація власності через відсутність постійних надлишків продукції. Все це сприяло збереженню в суспільстві соціальної однорідності.

До розподілу суспільства на соціально неоднорідні частини (так зване первісне суспільство) теж існувала необхідність забезпечити його цілісність, єдність, керованість. Цю роль виконували існуючі у ньому органи соціальної влади. Але ця влада і ці органи (наприклад, збори роду, племені, старійшини роду чи племені, воєначальники та ін.) не мали політичного характеру, були явищами неполітичними.

Рід (або первісна родова община) об´єднував людей на основі кровного споріднення, спільної колективної праці, спільної власності на знаряддя праці і продукти виробництва. Звідси - рівність соціального становища, єдність інтересів і згуртованість членів роду. В управлінні брали участь усі дорослі члени роду - як чоловіки, так і жінки. Вищим органом влади були загальні збори, на яких вирішувалися питання, що стосувалися всього роду. Збори обирали військових вождів, мисливських та рибальських ватажків. Для вирішення поточних справ збиралася рада старійшин, вождів, влада яких базувалася виключно на їхному авторитеті. Порядок у внутрішньородових відносинах забезпечували звичаї, які не розділялися на моральні, релігійні і правові норми і носили злитий (синкретичний) характер споконвічних установлень (т.зв. «мононорми»). Примушення було порівняно рідкісним і полягало, як правило, у накладенні покарання за провину. Крайньою формою покарання було вигнання з роду. Рід захищав своїх членів від зовнішніх ворогів як військовою силою, так і глибоко вкоріненим звичаєм кровної помсти. Всі ці функції не вимагали існування окремого апарату управління і примусу, вони виконувалися самими членами роду (т.зв. первісна демократія, яка не знала ні майнових, ні соціальних відмінностей, ні державно-політичних форм).

На пізніх стадіях родоплемінного ладу відбувалося відокремлення нових родових общин від початкової. Зв´язок між ними зберігався у вигляді більш великих утворень — фратрій (братств) і племен. Розвиток племінних об´єднань збігається з початком розкладу первісно-общинного ладу. Плем´я, як правило, мало свою територію, своє особливе ім´я, мову або діалект, загальні релігійні та побутові обряди. Організація влади в племені грунтувалася на родової демократії. Племінний рада складався з верховних вождів (старійшин) родів, що входили до складу племені. Обирався військовий вождь племені. У міру подальшого розвитку функції влади і регулювання поступово все більше переміщалися від родових до племінних органів.

Перехід від кочового до осілого способу життя племінних об´єднань призвів до розвитку нових форм діяльності людини і першого “розподілу праці” (землеробство і скотарство). Удосконалювання знарядь праці викликало формування ремісництва (другий “розподіл праці”). Спеціалізація в кожному з цих напрямків сприяла підвищенню продуктивності праці й утворенню так званого “надлишкового продукту”, коли виробник створює більше продукту, ніж може спожити. Надлишковий продукт став використовуватися для обміну між виробниками, що привело до формування нового виду діяльності - торгівлі (третій “розподіл праці”). Зросла ефективність праці. Джерела споживання набули стабільного, постійного характеру, залежність людини від навколишнього природного середовища ослабла, і це зразу відбилося на суспільній організації. На зміну кровноспорідненій прийшла сусідська громада, де індивідів пов´язували не стільки кровні зв’язки, скільки територія проживання. Загальна, колективна власність роду поступово трансформувалася в приватну власність окремих сімей. Земля закріпилася за сусідською громадою, а потім була перерозподілена між окремими патріархальними родинами. Спільна праця поступилася місцем праці окремих сімей. У приватно-сімейному володінні, крім землі, опинилася худоба, реманент, будівлі, пізніше — раби.

На основі регулярного обміну як між окремими суспільствами, так і всередині окремої громади відбувалося накопичення багатства. Із нагромадженням надлишків виробництва зявилася можливість концентрації ресурсів здійснення влади, що дало поштовх до експлуатації людини людиною і, відповідно, поділу суспільства на соціально-економічні класи—експлуататорів і експлуатованих. Соціальна структура суспільства істотно ускладнилася. В умовах присвоюючого господарювання громада була єдиною сім´єю, яка колективно протистояла зовнішнім загрозам. Нове господарство виробичого типу вело до громадського розподілу праці, соціальної, в тому числі класової диференціації, майнового розшарування населення, поділу на багатих і бідних, рабів і панів, нерівноправні касти. Людина почала усвідомлювати власні (сімейні) інтереси і потреби, відокремлюючи їх від загальногрупових інтересів громади як єдиного цілого. Звичайними стали гострі, перш за все майнові конфлікти в середині самої громади, врегулювати які методами громадського самоврядування було вже неможливо

Втрачаючи соціальну однорідність, суспільство розділилося на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим станом тощо. У кожної з таких суспільних груп, крім однакових спільних інтересів, постали інтереси специфічні.

Надлишок продукту створював також можливість залучення додаткової робочої сили, необхідної для утримання худоби та обробітку полів. Таку робочу силу доставляла війна. Саме зростання значення воєн і воєнної організації у багатьох племен стало одним з факторів, які прискорили перехід від родового ладу до держави. Військова організація поступово перетворювалася в систему «військової демократії» (коли вирішення найважливіших питань стає прерогативою військових зборів, які представляють всіх чоловіків, що приймають участь у військових діях). Військовий побут сприяв об´єднанню споріднених племен в єдиний народ.

Виділилися групи людей, що не брали участь в матеріальному виробництві, а на професійній основі виконували військові, судові, управлінські, ритуальні й поліцейські функції.

Поступово формувався особливий загін озброєних людей — дружина. Це вело до зміцнення одноосібної влади військових вождів, які претендували на передачу своєї влади в спадщину, до домінування влади військового вождя над владою зборів племені, які перетворилися на збори військової дружини. Іноді в руках військового вождя зосереджувалися функції верховного жерця і верховного судді. Процес концентрації багатства, його накопичення у вузькому привілейованому шарі супроводжувався злиттям багатства і влади. На відміну від первісної епохи, влада тепер давала значні переваги і привілеї, перш за все, в плані збагачення. Все це призвело до прагнення передачі громадських посад у спадок, закріплення їх за представниками окремих сімейств. Основна частина общинників поступово усувалися від участі в управлінні суспільством.

Соціально-економічні протиріччя у соціально неоднорідному суспільстві, суттю яких стала боротьба за власність та пільговий доступ до ресурсів, призвели до заміни старої самоврядної-— племінної та общинної організації суспільства новою, політичною організацією—державою. Потреба в регулюванні відносин між різними частинами суспільства викликала створення специфічної організації, основним призначенням якої є забезпечення єдності, цілісності суспільства. Такою владною організацією є держава, котра виступає як форма об´єднання всього суспільства, але діє передусім в інтересах домінуючої соціальної групи та економічно пануючого класу і здатна на основі примусу і насильства забезпечити існування суспільства з його антагоністичними протиріччями як єдиної структури. Згодом пануюча частина суспільства, що володіє реальною публічною владою, сформувала власну структуру владних органів, реалізуючи в ній, перш за все, свої політичні та економічні інтереси, які не завжди співпадають з інтересами суспільства в цілому.